Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

— О Боже, невже ви хочете сказати…

Мері кивнула, тремтячи всім тілом від утіхи.

— То був лише природний кінець усього того, що тривало досі. Одного недільного вечора, коли вони стояли навколішках, читаючи молитви, він зайшов іззаду й, обхопивши її, із силою штовхнув; коли вона скрикнула, він пояснив, що це лише остання настанова, щоб накласти пута на тілесні пристрасті, і попрохав її й далі читати молитви, буцімто вона в церкві. І хоча це її дуже збентежило, вона, попри свою невинність, усе ж не була наївною дитиною, тож подумала, що краще вже буде зробити йому цю послугу, аніж виявитися невдячною за всю його доброту в минулому; отож вона не стала протестувати далі, сподіваючись тільки, що він вживе необхідних заходів, щоб уникнути певних наслідків, і взялася знову читати молитву. У млі ока, на словах «що є на небесах» він зламав їй цюнку, і якщо в нього і було на думці вчинити гріх Онана, щоб убезпечити її, йому забракло часу, бо на словах «хай прийде Царство Твоє» мене і зачали.

— Присяй-бо!

— Читання молитви припинилося, адже, подивившись на все в тому холодному світлі, у якому всім чоловікам після злягання притаманно дивитися на речі, парох усвідомив помилковість своїх дій і вигнав мою матір з дому. Звідтіля вже було недалеко і до розпусти, позаяк вона пройшла вишкіл і могла вправлятися в любовних витівках так само легко, як диякон знімає нагар зі свічок, а серце її навіть не здригалося. Я народилася та виросла в тісних провулках Ньюґейта, і перш ніж мені минуло тринадцять, я продала свій квіт дівочий за два фунти стерлінгів одному джентльмену з Сент-Ендрю-Андершафт і вийшла на вулиці разом зі своєю матусею. Саме це і призвело до її другої помилки, з лікарем…

— Не маю жодних сумнівів, що ця історія варта того, щоб її вислухати, — урвав їй мову Ебенезер, — але мені дуже хотілося б, щоб ви прискорили справу, бо інакше мені не вистарчить часу вислухати вас до кінця.

— Як вам буде завгодно, — захихотіла Мері. — Скажу лише, що моя сестра Кеті була її наслідком, так само, як я була наслідком першої помилки, а моя мати померла під час пологів. Мені самій тоді було заледве п'ятнадцять, і я була змушена працювати цілісінькими ночами, аби прогодувати нас обох, але я виховувала Кеті як свою доньку, і коли вона стала достатньо дорослою, щоб стійко знести все те, що на неї очікувало, але була ще достатньо молодою, щоб збудити прив'ялу хіть багатіїв, я дуже вдало домовилася про неї з одним шотландським графом, котрий перебував у Лондоні, і привчила її до ремесла. Коли ми довідалися, які ціни на жінок на Плантаціях, то саме я влаштувала так, що нас сюди привезли, і ми осіли в Меріленді, де й почали займатися своїм ремеслом, маючи з того добрий зиск не один рік. Але замість вдячності за мою турботу Кейт весь час збиткувалася з мене та зневажала. Вона мала звичку вдавати із себе леді за кожної ліпшої нагоди, і всі мої старання сприймала як належне, заявивши, що то все моя провина, що вона стала повією. Жоден чоловік, вважала вона, не був вартим її, і хоч це правда, що вишукані манери додають хвойді в ціні, однак їй ніколи не слід бути норовистою в ліжку; але такою вже примхливою була моя люба Кеті, що частенько, зваблюючи чоловіків, аби вони її наймали, вона могла потім пожбурити їм ті гроші просто в обличчя!

Тоді на річці Чоптанк жив собі один заможний голландець на ім'я Вільгельм Тік. Це був вдівець уже доволі в літах, круглий, як кулька, і спритний, мов жид, що збив свої статки, вирощуючи худобу замість дур-зілля. Оцей Вільгельм мав двох дорослих синів на ім'я Віллі та Пітер, один з них не був вартий і ламаного шеляга, та й другий не кращий, і вони цілісінькими днями тільки те й робили, що цмулили барбадоський ром і ганяли наввипередки на конях дорогами Дорсету. Це були два білявих дебелих лобуряки, радше жвавих, ніж тямовитих, які знали, що вони єдині спадкоємці старого Вільгельма, і цілком вдовольнялися тим, що, доки батько перед часу заганяє себе працею в могилу, наперед розтринькували частину своєї вітцівщини. Тож нічого дивного не було в тому, що Кейт стала улюбленицею цих двох джентльменів, таку однакову вони мали вдачу; і хоч як я застерігала її, кажучи, що то є двоє мугиряк, жорстоких і зрадливих, які частенько пропивали її платню, перш ніж вона встигала отримати з того бодай гріш, вона анітрохи не хотіла прислухатися до моїх слів і дозволяла їм робити з собою все, що заманеться.

Але лишень за рік я довідалася, що ж у неї було насправді на умі: як то з'ясувалося, старий Вільгельм добре знав, що його сини ледацюги й марнотратники, які чхали на все те, що він для них зробив, і після тривалих роздумів і суперечок із самим собою він постановив змінити свій триб життя. Він поклав собі більше не гарувати, щоб збільшувати статки, а натомість насолоджуватися тим, що вже має, перш ніж помре, і витратити решту своїх років на те, що чоловіки роблять собі на втіху.

Приблизно десь у той час Віллі та Пітер з'ясували, що Кеті більше не хоче мати з ними діла, попри погрози й усі ті гроші, що вони їй обіцяли. І хоч і до сьогодні ніхто не знає, як вона того доскочила, але за якийсь місяць вона вже була нареченою самого мінгера Вільгельма Тіка, який і гадки не мав, кого пошлюбив! Брати довідалися про це, лише побачивши її у себе вдома поруч із Вільгельмом, і їхній батько сказав їм: «Віллі та Пітер, ця дівчинонька — це ваша нова мати. Ми любимо одне одного всім серцем, і ви маєте дбати про неї та поважати її як свою власну матір, якби