Читати книгу - "Нарис Історії ОУН"

ОУН намагалася оздоровлювати внутрішньо-політичні відносини серед провідних кіл українського громадянства на чужині не тільки поборюванням нездорових проявів у пресі та закликами; разом із цим ОУН увесь час робила заходи, щоб створити всеукраїнські суспільно-громадські координаційні центри, які вирівнювали б і злагіднювали б протилежності між; окремими групами українського громадянства і спрямовували б українську енерґію на боротьбу проти національних ворогів, замість марно витрачати її на взаємну внутрішньо-українську гризню.

Сіяння недовір'я до провідних членів ОУН

Ще до часу заснування ОУН, коли ПУН був створений на Конференції націоналістичних організацій в Празі в 1927 році, як координатор праці тих організацій, виникли підозріння проти двох його членів – М. Сціборського і В. Мартинця.

Підозріння проти М. Сціборського в тому, що він, мовляв, є аґентом польської поліції, вийшло в 1928 році з кіл екзильного уряду УНР, який тоді перебував у Варшаві. Зразу це була тільки шептана пропаґанда, а врешті згадані кола передали „дружнє остереження” перед Сціборським до самого полк. Коновальця. Це „остереження” передали проф. Ол. Шульгин і ред. Іван Кедрин-Рудницький. Полк. Коновалець доручив розглянути цю справу окремій комісії, складеній з представників ПУН-у й управи Союзу Українських Націоналістичних Організацій, членом якої був М. Сціборський. Одначе, на домагання згаданої комісії, щоб кола екзильного уряду УНР дали якісь докази на своє твердження, виявилося, що таких доказів немає. Тому комісія визнала закид цілком безпідставним, а ПУН надрукував на сторінках свого офіціозу „Розбудова Нації” (ч. 12 за грудень 1928) такий комунікат:

„Вже низку місяців проти Проводу Українських Націоналістів та взагалі проти всього націоналістичного табору ведеться боротьба такими негідними засобами, як наклепи проти різних осіб того табору, доноси до уряду й поліції різних держав, подавання допомоги нашим національним ворогам у переслідуванні націоналістичного руху та іншими подібними методами. Крім большевиків, вирізняється передусім група А. Лівицького, що вживає таких засобів у боротьбі з націоналістичним табором. Заявляємо, що на випадок, коли боротьба проти нас далі вестиметься такими засобами, ми будемо примушені подавати їх під осуд публічної опінії”.

Іншим членом ПУН-у, що проти нього висунено підозріння в аґентурній праці на службі польської поліції, був Володимир Мартинець. Ці підозріння, що виникли зразу після створення ПУН-у, ще до скликання Конґресу Українських Націоналістів, вийшли з кіл членів УВО, а причиною була така цікава подія.

У грудні 1927 року В. Мартинець виїхав був на західноукраїнські землі, де його несподівано заарештувала польська поліція й відвезла до львівської тюрми. Володимир Мартинець був членом ПУН-у, про що було оголошено в пресі, тож про це польська поліція мусіла знати. Крім того, вона напевно знала, що В. Мартинець відкрито виступав, як член УВО, в Празі й Берліні, був редактором „Сурми” і писав під власним прізвищем у різних еміґраційних націоналістичних журналах проти-польські статті. Заарештовано В. Мартинця саме в той час, коли підготовлявся процес проти членів УВО за вбивство куратора Собінського, і польська поліція незвичайно жорстоко переслідувала всіх підозрілих у приналежності до УВО.

І ось, арештований у такий гарячий час і в такій ситуації, Володимир Мартинець, як сам він стверджував, на протязі слідства був трактований польською поліцією надзвичайно лагідно, і вже після трьох місяців мав судовий процес, на якому його звільнено від усякої вини і кари.[308]

Після звільнення В. Мартинець без найменших клопотів одержав у бюрі польської поліції свій пашпорт і за кілька днів був у Празі, де тоді, згідно з пляном ПУН-у, мав відбутися Конґрес Українських Націоналістів. Через зміну пляну в той час відбулася лише II Конференція Українських Націоналістів і на неї попав Володимир Мартинець. Таке закінчення своєї справи Мартинець пояснював підкупством присяглих суддів, голови суду й прокурора.

Але і в цьому випадку не було жодних конкретних доказів і тому ПУН визнав усі підозріння проти Володимира Мартинця безпідставними, що й потвердила дійсність.

ВНУТРІШНЬО-ОРГАНІЗАЦІЙНА ПРАЦЯ ПУН

Як рішучий і відвертий противник звужування праці ОУН до абстрактного теоретизування й прихильник конкретної політичної дії, голова ПУН полк. Євген Коновалець клав великий натиск також на якнайглибше розроблення ідеологічно-програмових питань українського націоналістичного руху та на належно високий рівень ідеологічно-політичного вишколу всього членства ОУН. А тому він вимагав від кожного члена ПУН-у належних зусиль для задовільного поставлення тих завдань у засязі дотичної референтури.

Завдяки цьому ПУН розвивав досить жваву активність у ділянці внутріпіньо-організаційної праці.

Ідеологічно-програмові устійнення

Найкраще в той час була поставлена праця ідеологічної референтури під керівництвом д-ра Юліяна Вассияна. У своїх працях „До головних засад націоналізму” та „Ідеологічні основи українського націоналізму” д-р Ю. Вассиян дав, хоч і важким своїм суворо науковим стилем, вичерпний і глибокопродуманий виклад ідеологічно-програмових засад українського націоналізму й українського націоналістичного руху, оформленого в ОУН. Крім цього, він опрацював глибоку змістом та високоякісну своїми педагогічно-моральними засадами „Програму виховання в Організації Українських Націоналістів”, друковану на сторінках „Розбудови Нації”, а в 1930 році видану окремою брошурою.

Разом із цим д-р Вассиян постійно мав щільний зв'язок з Крайовою Екзекутивою ОУН і дбав, за її посередництвом, про те, щоб на ідеологічно-політичний вишкіл членства, в практиці в усіх клітинах ОУН на рідних землях, кладено велику увагу. Бажаючи зблизька керувати тією ділянкою праці, д-р Вассиян переїхав до Краю, але польська поліція заарештувала його й засудила на чотирирічне ув'язнення. Це перервало його корисну працю, що її реактивував щойно в 1934 році новий референт ідеологічного вишколу, член ПУН-у Іван Ґабрусевич-”Іртен”.

Обговоренню та уточненню програмових питань на той час присвячено низку статтей, авторами яких були не тільки члени ПУН-у, а й інші провідні члени ОУН. їх друковано на сторінках органу ПУН-у „Розбудова Нації”, який появляється у Празі до половини 1934 року, зразу як місячник, а від початку 1930 року як двомісячник. Окремим книжковим виданням вийшла праця на програмові теми інж. М. Сціборського „Земельне питання”.

Із статтей на програмові теми варто окремо згадати статтю Я. Дуба, голови Організаційного Суду ОУН, під заголовком „Сучасна криза державного ладу та майбутній устрій України”, – тому, що противники ОУН для дискредитації її перед