Читати книгу - "Нарис Історії ОУН"

„... дилему – диктатура чи народоправство – доводиться розглядати з погляду доцільности, а не лише на підставі принципіяльних міркувань. Можливо, проте, що сучасний (европейський) парляментаризм зазнає деяких значних змін. Бо основним недомаганням европейського народоправства є те, що парлямент захопив у свої руки занадто велику долю народньої суверенности, тоді як виконавча влада позбавлена належної можливости спокійно провадити свою працю протягом довшого часу. Себто, необхідно встановити поміж законодавчим тілом, виконавчою владою і головою держави такі відносини, щоб різні парляментські чвари та партійне суперництво не викликали безперестанних урядових криз і змін влади протягом довшого часу. Саме з цього боку державний лад Злучених Держав має значну перевагу перед европейським парляментаризмом. Тому можлива ревізія европейського народоправства в цьому напрямі...

„Разом із цим слід ствердити, що основною засадою державного ладу є, і безперечно довго ще буде, народоправство, тоді як різні диктатури являються лише переходовими явищами...

„Виникає питання: який державний устрій може найкраще забезпечити господарський та культурний розвиток Української Нації в часі визвольних змагань, як рівнож у часі, коли їй пощастить утворити й упорядкувати Українську Самостійну Соборну Державу?

„Українська Нація виборе собі волю і державність лише шляхом національної революції та збройної боротьби, під час якої на українських землях пануватиме національна диктатура, як то завжди бувало під час війни або визвольної боротьби інших націй. Чи вибухне ця національна революція у зв'язку з можливими військовими подіями на Сході Европи, чи незалежно від них, Українська Нація буде в стані добитися своєї перемоги лише тоді, коли провідні її верстви утворять відповідну до вимог часу й обставин національну диктатуру та зорганізують належну військову силу. Без цього годі й думати про перемогу над сучасними займанцями українських земель. Ця рішуча диктаторська влада протягом певного недовгого часу буде повинна встановити лад та спокій у країні...

„Однак, затягувати національну диктатуру на довший час, як це зробили російські большевики, чи італійські фашисти, було б теж недоцільним та досить небезпечним експериментом, бо позбавлена довший час належної волі і скована на руках і ногах монопольним пануванням одної партії чи групи нація не зможе належним способом розвинути свої творчі сили, позбавлена можливости виявити свою енерґію та розмах на всіх ділянках господарського чи культурного розвитку...

„Коротко кажучи, ми, націоналісти, є проти інституту диктатури, як форми державного ладу за нормальних умов життя нації. Ми лише обстоюємо національно-революційну диктатуру як переходовий стан, бо вона дає можливість українській нації доцільно та раціонально в найкоротший час вибороти собі визволення та незалежну державність”.[309]

На окрему згадку заслуговує також; стаття на політично-програмові теми того самого автора, співробітника ПУН-у, В. Богуша під заголовком „Ліґа визволення народів Східньої Европи, Кавказу та Закаспію”, що в ній автор висуває думку про потребу координації визвольної боротьби всіх поневолених Москвою народів, з допомогою окремої, спеціяльно для тих завдань створеної організації дотичних народів. Бо хоч ця думка була здійснена щойно пізніше, в час другої світової війни Першою Конференцією поневолених народів Східньої Европи та підсовєтської Азії, що відбулася в Україні в листопаді 1943 року, то все ж треба відмітити, що потребу залучити до боротьби проти московсько-большевицьких окупантів усіх поневолених ними народів та про потребу створити для цього окрему організацію відчували й розуміли провідні члени ОУН вже від самих початків діяльности ОУН.

У своїй статті В. Богуш (Макар Кушнір) писав:

„Ліґа визволення народів Східньої Европи, Кавказу й Закаспію” потрібна нам для того, щоб спільно з усіма народами, які змагаються за власну незалежну державність, поставити східньо-европейську проблему на весь ріст... ... Створення Ліґи визволення народів Східньої Европи, Кавказу й Закаспію є надзвичайно актуальною справою. Своїм головним завданням вона матиме ведення пропаґанди нашої концепції розв'язки східньо-европейської проблеми та рішуче поборювання концепції російської або польської. Отже, Ліґа в першу чергу мала б провадити боротьбу проти тих русофільських та польонофільських традицій, що закорінилися в колах европейської дипломатії, також у різних суспільно-політичних та інших організаціях, у пресі тощо. Вона мала б провадити не лише політичну боротьбу проти большевицького панування на Сході Европи, але також рішуче поборювати ідею реставрації російського панування поза межами етнографічної Росії. Нарешті, її обов'язком була б не менш рішуча боротьба проти польської чи румунської окупації земель українських, білоруських та інших”.[310]

Військовий відтинок

Широку працю в ділянці теоретичного військового вишколу членства ОУН розгорнула референтура військових справ ПУН-у, якою керував ген. М. Капустянський-”Низола” при співпраці цілого штабу військових старшин, як: ген. В. Курманович, сотн. Р. Ярий, полк. Р. Сушко, сотн. С. Чучман, сотн. Сеник, а від весни 1938 року теж сотн. Олекса Гасин і полк. М. Колодзінський-”Гузар”. Військова референтура ПУН-у опрацювала й видала друком „Загальний курс військового вишколу”, що охопив такі розділи:

1. Вступна лекція – передмова; можливості війни; аналіза модерної війни; мобілізація держави; методи воєнного досліду. 2. Летунство. 3. Хемічна та бактеріологічна війна. 4. Танки. 5. Гармати. 6. Кіннота. 7. Технічні та допомо-гові війська. 8. Піхота. 9. Організація сучасних армій (Франція, Англія, Північна Америка, Німеччина). 10. Червона армія. 11. Польська армія. 12. Засади сучасної тактики. 13. Інженерна оборона сучасних держав. 14. Комунікація й запілля. 15. Особливості революційної та громадянської війни. 16. Фльота та її організація в різних країнах. 17. Мобілізація державного апарату в час війни. 18. Мобілізація народнього господарства перед війною і в час війни. 19. Основи тактики й стратегії.

З військовою референтурою тісно співпрацював полк. Коновалець. Між. іншим, він до спілки з сотн. Ол. Гасином опрацював „Військовий підручник”, першу того роду працю після Визвольних змагань. Ця праця була видана друком „Українською Громадою” в Канаді й невеликою кількістю доставлена теж на рідні землі – для вжитку членів ОУН.

Слабше натомість була поставлена військовою референтурою ПУН-у справа практичного військового вишколу. Правда, і в цій ділянці роблено спроби організувати спеціяльні старшинські курси, але, на жаль, кількість учасників тих курсів, у порівнянні до кількости членів ОУН на українських землях, була неспівмірно мала.

Пропаґандивні видання

Референтура пропаґанди видала в 1932 році двома накладами книжку для широкого вжитку членства, написану Володимиром Мартинцем, п. н. „Реальна” чи визвольна політика?” Ця праця на