Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Тіціана й послуговувались expertise книгодрукарів-гуманістів з Базелю, зокрема Йоганна Опоріна. Створений Везалієм in-folio, що налічує близько 650 сторінок, складається з більш як трьохсот анатомічних ілюстрацій, є насправді ілюстрованим анатомічним атласом, підручником із розтину та вичерпним описом людського тіла. Ілюстрації, які ще здійснені за допомогою ксилографії (різьблення з дерева), є надзвичайно детальними та вивіреними. Через великий обсяг твору Везалій того самого року публікує Epitome (латиною та німецькою) — підручник зменшеного формату для студентів. Fabrica, надрукована знову обмеженим тиражем у 1555 р., вмить розійшлася по європейському ринку у вигляді численних піратських копій (в окремих із них бракувало ілюстрацій). Незадовго до друку «Фабрики» Везалій стає особистим лікарем імператора Карла V, якому власне й присвячено твір, зберігши за собою цю посаду й за наступника Карла, короля Іспанії, Філіппа ІІ (1527—1598). У 1562 р. відмовляється від посади, мабуть, плануючи повернутись до викладацької діяльності, а в 1564 р. помирає на грецькому острові Закінф під час паломництва до Святої Землі. Така анатомія, якою її описав Везалій, є наукою (не просто практичною діяльністю: у принципі, анатомія не мала практичного застосування в медицині, тож цей факт надавав їй доволі непевного статусу). Уважно засвоюючи уроки простих хірургів чи навіть м’ясників, Везалій, на відміну від колег, особисто проводить розтини. Через використання ілюстрацій та їхнє значення в тексті книги виникає суперечність, на якій наголошують чимало сучасників автора, зокрема між тим, що Везалій переконує у важливій ролі досвіду спостережень та особисто здійсненого розтину, і тим, що цілком можна замість особисто проведеного розтину послуговуватись цими ілюстраціями. І справді, багато підручників з анатомії були — так само й після Везалія — словесними, зі схематичними зображеннями, але без ілюстрацій: у вигляді переліків чи схем, які радше були корисними для пам’яті, а не як безпосереднє відтворення тіла. Утім, на візуальному зображенні в анатомічних книгах наголошували й через брак трупів для проведення розтинів (зазвичай використовували тіла засуджених). Поза тим, реальні зображення анатомічних specimina потрібні Везалію для того, аби удосконалити й, так би мовити, утвердити назви окремих частин тіла, що досі не мали чітко закріплених назв.

Значення

анатомічних зображень

Уявлення про анатомію

Стосунки

з Галеном

Загалом Везалій критично ставиться до традиційної культури, хоча нерідко посилається на античних авторів, насамперед на твір Галена De usu partium. Однак його детальний аналіз будови людського тіла, в якому він відкрив численні подробиці, що не відповідають постулатам Галена й античним фізіологічним та анатомічним моделям, доводячи вже й так непросте співвідношення між наочною анатомією і фізіологією Гіппократа та Галена до межі руйнування, спростовуючи певні важливі моменти (зокрема те, що людина теж наділена «дивовижною мережею», системою судин, властивою багатьом тваринам, яка буцімто потрібна для очищення спіритів чи має мікроскопічні отвори в міжшлуночковій перетинці, що в моделі кровообігу, застосовуваній Галеном, відіграє ключову роль). Поволі Везалій переконується, що Гален здебільшого здійснював свої експерименти на тваринах, а не на людях, але, певна річ, медики з традиційнішими поглядами не підтримували його переконань. Fabrica виходить у розпал суперечок між католиками та протестантами, а захисників Галена більше серед католиків (до яких належить і Везалій), зокрема до них належить і його колишній вчитель з фламандської, француз Жак Дюбуа (1478—1555) — Сільвіус, котрий разом із колегою з медичного факультету Празького університету Жаном Ріоланом-старшим (помер у 1606 р.) вибудовує лінію захисту Галена навколо думки про те, що людські тіла можуть змінюватися з плином часу, від античності до сучасності. Утім, у Fabrica зібрано загалом відповіді на проблеми, які вже стали невідокремлюваними від анатомічної науки, принаймні такої, що складалася передовсім в університетському середовищі, зокрема в Італії. Отже, цей твір радше був зрілою працею, плодом переконань, які вже оформилися з часом, а не «підривною» роботою. Однією з проблем, яку намагались вирішити анатоми, було те, що таке норма, а що — аномалія; на яких трупах треба робити розтин, аби отримати достовірні дані про «нормальне» людське тіло, його морфологію та структури? Думка про те, що завдяки ретельному спостереженню можна визначити «ідеальне» тіло, на яке посилатися як на орієнтир, суперечила цікавості сучасників до всього рідкісного, потворного й дивовижного; навіть філософії античної медицини загалом, де чільне місце посідали аспект різної будови тіла та властиві кожному різновиду цієї будови патології. Везалій зважив на цю проблему, і, попри те, що посилався (надто в ілюстраціях) на канонічні принципи, в окремих фрагментах своєї праці пише про суттєві відмінності між тілами різних типів, віку та етнічного походження. Питання про те, що є патологією, й те, які ознаки різних патологій можуть позначитись на тілі, залишається відкритим; ретельніше ці питання досліджуватимуть уже згодом.

Норма

і відмінності

Див. також: Парацельс (Філіпп Ауреол Теофраст), с. 371;

Наука про життя, с. 452;

Людське тіло та його хвороби:

анатомія, теоретична і практична медицина, с. 456;

Леонардо — вчений, с. 503

Природнича історія

Антоніо Клерікуціо

Праці натуралістів доби Відродження ґрунтуються на спадщині античних класиків, які перетворюють на документально точні, коментовані видання. Вивчення робіт класиків починається ще в перші десятиліття XVI ст., супроводжуючись безпосереднім спостереженням за природою, на засадах якій перевірено й розширено знання античних авторів. А завдяки географічним дослідженням та відкриттям з’являються нові знання про світ тварин і рослин. Через друковані видання й ретельні наукові ілюстрації вдається відтворити та донести зображення флори і фауни Нового світу, в чому вагому роль відіграли гравіювальники та художники. Хоч і поволі, але окреслюється занепад традиційного погляду на природу та класифікацій, застосовуваних на той