Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Вивчення класиків

Авторитет

давніх авторів

У добу Відродження природу вивчають як вдаючись до емпіричних досліджень, так і консультуючись у літературі з давнини, повертаючи на світ Божий знання, які накопичились протягом століть, що минули. Утвердження природничої історії як незалежної царини пов’язане з поверненням до вивчення творів класиків та більш доступних для вивчення творів античних, раніше незнаних авторів чи відомих лише певною мірою. Твір Storia naturale («Природнича історія») Плінія Старшого (23—79) перевидавався багаторазово; популярними були твір Арістотеля (384—322 рр. до н. е.) про зоологію, безліч результатів емпіричних досліджень Теофраста (370—284 рр. до н. е.) — Storia delle piante («Історія рослин») — та Діоскоридова (30?—80?)

De materia medica («Про лікарські речовини») з коментарями Commentari П’єтро Андреа Маттіолі. Для натураліста епохи Відродження безпосереднє спостереження, свідчення гідних довіри осіб та античних авторів мають однакову пізнавальну цінність. Вивчати природу насправді означало, знаходячи рослини, тварин та корисні копалини, звіряти відомості про них зі свідченнями класиків, часом намагаючись виправити їхні помилки чи доповнити їхні знання. Показовим у цьому контексті є дискусія навколо праць Плінія, що точилась наприкінці XV — на початку XVI ст. Лікар із Феррари Нікколо Леонічено розпочав дискусію, критикуючи Naturalis Historia Плінія, а також різноманітні праці арабських авторів у галузі медицини. Леонічено переконував, що Пліній, Масавай (776—857), Aвіценна (980—1037) та інші автори хибно зрозуміли чи сплутали назви лікарських рослин, про які йдеться у грецьких першоджерелах авторства Діоскорида та Галена (бл. 129 — бл. 210 ). Ермолао Барбаро (1453—1493) переконував, що виправив більш як п’ятсот помилок у тексті Плінієвої праці. Твір Плінія є джерелом помилок, тому лікарі, котрі на нього покладаються як на першоджерело, призначаючи ліки, ймовірно, наражають життя пацієнтів на небезпеку. Суперечки тривають понад десяток років за участю гуманістів та лікарів, тож серед головних дійових осіб дискусії визріває переконання, що суперечки ці можна розв’язати, лише порівнявши відомості з текстів зі свідченнями, отриманими, власне, від самих рослин. Розробки Леонічено (1428—1524) переконали його, що стародавні римляни та його сучасники — італійці послуговуються одним терміном, описуючи різні рослини, водночас одній і тій самій рослині відповідають кілька різних назв.

Природа Нового світу

Знання

про нові

види

Значно збагатилися знання з природничої історії завдяки відомостям, що надходять з обох Америк. У описах мандрівників Новий світ постає як величезна шкатулка, вщерть сповнена дивами природи: з невідомими видами тварин і рослин, створеними щедрою природою, а також створіннями дивовижних розмірів та найрізноманітнішими страховиськами на будь-який смак — фантазійними істотами, які здавна жили в уяві західної людини. Перші свідчення отрмуємо зі звітів, складених іспанцями про Південну Америку. Вже протягом перших десятиліть після відкриття Нового світу в Іспанію завозять (окрім коштовних мінералів) перші зразки рослин і тварин. На Іберійському півострові сіють насіння з Нового світу, перевіряючи, чи воно прийметься. Медики та натуралісти починають подорожувати слідом за конкістадорами, прагнучи зібрати інформацію про американську флору та фауну. У 1535 р. лікар Гонсало Ернандес де Ов’єдо і Вальдес (1478—1557) видає друком першу природничу історію Вест-Індії.

Прадавні звірі, звірі нові та вигадані

Протягом XVI ст. вивчення тваринного світу ґрунтується переважно на працях двох авторів: Плінія Старшого та Арістотеля. Енциклопедичність Плінієвої Storia naturale стає взірцем стилю викладення для безлічі натуралістів, а твори Арістотеля досі є основними, на які посилалися, вивчаючи класифікацію анатомії тварин.

Конрад

фон Геснер

Збільшення кількості відомих видів тварин завдяки географічним дослідженням та відкриттям стає визначальним у контексті того, що виникає потреба у перегляді критеріїв класифікації й оновленні традиційних технічних термінів. Один з провідних трактатів із зоології, Historia animalium (1551 р.) швейцарського натураліста Конрада фон Геснера (1516—1565), є твором енциклопедичного характеру, що містить детальні описи морфологічної будови тварин, функцій їхніх органів, поведінки, середовища існування (habitat), а також свідчення про авторів, котрі, починаючи з античних часів, писали про них. Наслідуючи Арістотеля, Геснер класифікує тварин за родами та видами, застосовуючи абетковий порядок та геть не вдаючись до компаративної анатомії.

Уліссе

Андрованді

Такий самий енциклопедичний спосіб застосовував Уліссе Альдрованді (1522—1605), котрий, попри потребу дотримуватись результатів спостереження одночасно з описом тварин, пропонує алегоричне тлумачення фауни (типове для середньовічних бестіаріїв), коли вони постають як уособлення пороків та чеснот: віслюк — терпіння й недолугості, лев — свободи та зверхності, ведмідь — любові до ближнього й обжерливості. Утім, незвичнішими є праці, створені з метою вивчення окремих груп тварин, як-от вивчення риб П’єром Белоном (1517—1564), який розглядає також копитних та китових і у творі якого з’являються вперше ознаки компаративної анатомії, та праці — так само про риб — Гійома Ронделе, котрий проводить анатомічні досліди на численних морських мешканцях.

Рослини та використання їх як ліків

Світанок

ботаничної

систематики

Якщо на початку Чинквеченто авторитет Діоскорида є беззаперечним, протягом століття цей авторитет починають піддавати сумніву через велику кількість нових рослин зі Старого та Нового світів. Гербарії чимраз частіше ґрунтуються на безпосередніх спостереженнях натуралістів на різних географічних територіях і збагачуються завдяки обміну насінням та висушеним листям. Наслідуючи Тео­фраста і Плінія, у першій половині століття класифікації ґрунтуються великою мірою на користі, яку рослина надає людині. Така класифікація задовольняє практичні потреби селянина, аптекаря, ченця, але нехтує розмаїтям даних, базованих на спостереженнях, які потрапляють