Читати книгу - "Зірки Егера"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Навіть уночі було чути, як гуркочуть і брязкочуть чани й бочки.
Більшу частину стрільців угорці поставили на цей бік фортечного муру. Тут же встановили й мортири, а з боків навели на бочкову гору кілька пищалей.
— Турки — дурні! — сказав Фюгеді.
Одначе виявилося, що вони не такі вже й дурні. Біля підніжжя бочкової гори ще завидна зарухалося кілька широких накриттів. Кожне накриття підтримували вісім списів і вміщувалося під цими покрівлями по двадцять-тридцять турків.
— Вогню і окропу! — дав розпорядження Добо.— Підносьте солому, якорі, гаки і кирки, та побільше!
Добо помітив не тільки рух накриттів, а й те, що внизу, в рові, турки позапалювали смолоскипи.
Напередодні вони обстрілювали вежу Бебека. Там теж мішки з землею слугували їм сходами.
Добо поїхав до цієї вежі.
Гергей уже підготував якорі, що висіли на ланцюгах, і кирки. На вежі палав вогонь, і на ньому в казанах розтоплювали волове сало, а поруч купками лежали чорні, просмолені вінки з соломи. Турки й тут рвалися до фортеці, прикрившись широкими накриттями.
Біля Старих воріт закладанням пробоїн керував Мекчеї. Знали, що ворог і в цьому місці піде на приступ.
І все-таки найбільша небезпека загрожувала південно-західному рогові фортеці, де була складена гора з бочок. Там захистом керував Фюгеді.
Добо щільніше насунув сталевий шолом і в супроводі зброєносця поскакав туди.
На мурі високим полум'ям палав тин. Ворогові вдалося підпалити його.
Тепер турки не лементували. Надійно поховавшись під накриттями, вони обстрілювали захисників фортеці.
А зверху обстрілювати турків було вже неможливо. Щоб влучити під накриття, пробивали дірки між камінням і стріляли крізь них.
— Кидай солому! — вигукнув Добо.
На палаючий тин полилася вода, а на турецькі накриття полетіли вогняні солом'яні вінки, просякнуті олією і воловим салом.
Накриття, які досягали муру, перевертали або відштовхували кирками, а ті, які займалися, турки самі кидали. Палаючі накриття летіли вниз, і турки, лементуючи, рятувалися втечею від полум'яної зливи. Бочки під ними хиталися. На спині в одного турка загорівся червоний доломан, і він кинувся тікати, несучи на собі палаюче вогнище. Обложенці сміялися.
— Солому, тільки солому! — командував Добо.
Проолієні солом'яні вінки, палаючи, летіли на дерев'яні накриття. Покидавши списи, на яких трималися накриття, турки прожогом тікали від розбурханого вогню.
— Щасливої дороги! — гукали їм навздогін обложенці.
Але це була лише коротка передишка. Бо ледве встигли відбити першу хвилю атаки, як турецькі гармати знову взялися бити по тинах.
Щоб уберегтися від ядер, Добо наказав усім залягти. Турецьким гармашам удалося збити два стовпи, які підпирали тин. Тин похитнувся і на протязі сорока сажнів з тріском і скреготом вигнувся назовні.
Ще один удар у стовпи, і весь тин полетить униз.
— Беріть кирки! — вигукнув Фюгеді.— Хапайте ланцюги, линви!
П'ятдесят чоловік зачепили кирками вигнутий тин, пустили в хід ланцюг, вірьовки, нові стовпи й кілки. Невдовзі тин випрямився і став на своє місце.
А в цей час Добо вже був на вежі Бойкі, де обложників зустрічав Гергей. Там стояв сморідний запах смоли, підгорілого волового сала і порохового диму.
Турки покладали великі надії на пошкоджену посередині вишку наріжної вежі. Оволодіти Темешваром їм допомогла пошкоджена вишка, і вони вважали запорукою успіху захоплення фортечних вишок: бо ж під час першого приступу їм не вдалося в них закріпитися.
До стіни вишки турки наносили землі, а земляний насип не підпалиш.
— Йдуть! Ідуть! — почулися схвильовані голоси обложенців.
Турки, накочуючись рядами, видиралися вгору під широкими накриттями.
Скільки не скидали на них просмолені й проолієні вінки, вони все ж вилізли на вишку вежі.
— Аллах акбар!
— Бий! Рубай!
З кірайсекеського боку на мур видиралися тисячі озброєних турків.
На верхівці вежі з бійниць і щілин висовувалися кирки і списи: угорці відштовхували, рубали і підчіплювали накриття.
Але й турки не дрімали. З-під накриттів примудрилися стріляти. Знизу кидали в обложенців списи, гранати, стріли.
Закуті в панцир сипахи, нехтуючи смертю, вискакували на мур і, хапаючи руками в залізних рукавицях списи і кирки, ламали й викидали їх.
Поки угорці вибивали кирками й обушками сипахі в панцирах, на мур повидряпувались і яничари.
— Аллах! Аферін!
А вже за хвилину накриття, обтягнуте коров'ячою шкурою, було підняте на майданчик вежі, і тридцять-сорок яничарів лежачи і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зірки Егера», після закриття браузера.