Читати книгу - "Щит і меч"

Відомості про берлінське Генріхове життя, які вдалося зібрати Вайсові, були непривабливі: чванливий, пиячить, брав участь разом з Герінгом у нічному авіаційному нальоті на Лондон, свій у вищих націстських колах.

Побував у Роммеля в Африці. І нібито порадив йому з метою самореклами відпускати іноді на волю полонених англійців. Повернувшись на батьківщину, вони без упину розхвалювали Роммеля, і це викликало заздрість у багатьох генералів вермахту.

Потім Генріх деякий час працював під керівництвом конструктора «Фау» Вернера фон Брауна в Пенемюнде. Підказав Брауну кілька цінних технічних ідей, але не порозумівся з ним. Його дратували безглузді претензії Брауна: той вважав, що створені ним літаючі снаряди здатні знищити цілі народи разом з німецьким, якщо він не захоче визнати Брауна своїм новим фюрером. Його несамовита, бузувірська фантазія викликала в Генріха тільки глузливу посмішку. Технічний задум літаючих снарядів Брауна базувався на працях радянського вченого Ціолковського. Встановити першоджерело конструкції було дуже легко. Генріх уїдливо сказав про це вголос. Тоді Браун миттю допоміг йому без особливих неприємностей залишити засекречений об'єкт, де, ніби в комфортабельному концтаборі, на становищі в'язнів, хоч і не відчуваючи тих нестатків, що випадають на долю в'язнів, таємно жили і працювали німецькі вчені та інженери.

Повернувшися до Берліна, Генріх поринув у розпутне життя, що цілком влаштовувало його дядька.

Хижацьке пограбування Герінгом багатьох підприємств в окупованих країнах Європи викликало у Віллі Шварцкопфа не лише заздрість, воно стало йому за приклад. Цей приклад надихнув його на безстрашне мародерство. І грубий, жорстокий грабунок, яким займався дядько, ніби приховувався перед імперськими колами легковажною безкорисливістю племінника.

До речі, Віллі Шварцкопф — не поодиноке явище. Таким самим грабунком займався весь генералітет вермахту. Спеціальний співробітник, що таємно спостерігав за гітлерівськими полководцями, доповідав Канарісові: «В дикому сп'янінні ці облагодієні долею люди кинулися на нові багатства. Вони ділили маєтки і землі Європи; верховоди одержували субсидії, командуючі арміями — блискучі дотації».

Кращі будинки Берліна, які відвідував Генріх Шварцкопф, нагадували кубла розпусти, куди злодії несуть награбоване. І що визначніші були особи, яким належали ці приміські особняки, то більше їхні будинки нагадували хазу скупників краденого.

Невтомне, божевільне, жадібне прагнення до наживи так заполонило представників вищих кіл імперії, що вони вже безцеремонно, не приховуючи, влаштовували у себе спеціальні вечори, де обмінювалися трофейними цінностями і раділи, коли при цьому щастило ще й ошукати когось із присутніх.

Коли одного разу Віллі Шварцкопф познайомив племінника з одною із «пам'яток» СС по окупації Росії, де, крім усього іншого, було сказано й про те, що «росіянам треба буде вміти лише рахувати і писати своє ім'я», Генріх сказав іронічно:

— Таку саму реформу насамперед слід було б провести в Німеччині: адже тільки повернувшись до дикості й варварства, ми зможемо перетворити весь наш народ на ідеальних завойовників.

Віллі Шварцкопф не став сперечатися з племінником, але через кілька днів Генріха було направлено в есесівську частину, що дислокувалася в Прибалтиці.

Там Генріх розшукав в одному з концентраційних таборів професора Гольдблата і одразу подав рапорт рейхскомісарові Лозе з проханням звільнити цього талановитого вченого.

Рейхскомісар запросив Генріха до себе в резиденцію і сказав повчально:

— «Єврейський народ буде викорінено», — так каже кожний член нашої партії, так записано в нашій програмі. Ми й займаємося викоріненням євреїв, знищуємо їх. Але іноді приходять до мене німці, такі, як ви, і в кожного з них є свій порядний єврей. Звісно, вся решта євреїв — свині, а цей — першосортний єврей. Я вірю їм так само, як і вам. І намагався в межах своїх можливостей допомогти кожному такому німцеві.

— Отже, я можу бути впевнений?

— Цілком.

Рейхскомісар Лозе подав руку Генріхові і шанобливо провів його до дверей.

Але коли Генріх другого дня приїхав до концтабору, йому повідомили, що Гольдблата за наказом Лозе стратили вночі.

Лозе відмовився ще раз прийняти Генріха, а коли той з'єднався з ним по телефону, сказав глузливо:

— Так, я обіцяв вам допомогти. І виконав свою обіцянку: допоміг арійцю звільнитися від ганебної для нього турботи про єврея.

Генріх так одчайдушно погрожував, що Лозе не зоставалось нічого іншого, як вжити відповідних заходів. Того ж вечора, тільки-но Генріх вийшов на балкон готелю, з даху сусіднього будинку хтось вистрелив у нього із снайперської гвинтівки. Куля влучила в плече. Як людина розумна, Лозе представив Генріха до нагороди, мовляв, за участь у ліквідації групи латиських партизан, а коли здоров'я пораненого покращало, відіслав його на санітарному літаку в Берлін.

В санаторії для есесівців Генріх спивався на самоті. Відрядження в «штаб Валі» з метою ревізії йому виклопотав Віллі Шварцкопф, сподіваючись, що це допоможе до певної міри скомпрометованому племінникові повернути своє колишнє становище в вищих колах.

Звичайно, заради власного спокою Віллі Шварцкопф давно вже міг знайти спосіб спекатися племінника, але через одну обставину не міг зважитись на це.

Гітлер був маніакально підозріливий і жодному своєму сподвижнику не вірив до кінця. Гестапо навіть сконструювало спеціально для нього каструлі з повітронепроникливими кришками і замками, ключі від яких зберігалися в самого Гіммлера.

На одному з урочистих обідів у Гітлера був присутній і Генріх. І як бувало й на інших прийомах, він і тут напився і поводився занадто вільно.

Гітлер звернув увагу на гамір, зчинений Генріхом, і втупив у нього гнівний погляд. Запала зловісна тиша. Генріх, розгублено й жалюгідно кліпаючи повіками, глянув на фюрера, несподівано ліниво всміхнувся, потер очі, поклав голову на плече сусіда, посовався на стільці, пробурмотів щось і… задрімав.

Гітлер обережно виліз з-за столу і в супроводі двох здорованів-охоронців навшпиньках наблизився до Генріха. Зазирнувши йому в обличчя, він раптом радісно всміхнувся і порухом руки