в нас на два сантиметри коротша, ніж треба. Однак завширшки вона була точнісінько така сама, як і коридор, отож Цайдлєр попросив нас спільними зусиллями прибити її до підлоги, бо йому, бачте, важко нахилятись. І саме Оскарові спало на думку ту постілку, перше ніж прибивати, трохи натягти. Так нам пощастило майже повністю відшкодувати оті два сантиметри, яких бракувало. Ми взяли цвяхи з широкими пласкими головками, бо цвяхи з вузенькими головками такого рідкого кокосового плетива не втримали б. І ні Оскар, ні Клеп не вдарили себе молотком по пальцях. Щоправда, кілька цвяхів ми все ж таки зігнули. Та це залежало вже від якості цвяхів із Цайдлєрових запасів, тобто ще дореформних. Коли наполовину прикріплена кокосова постілка вже лежала на підлозі, ми склали свої молотки навхрест один на одного й звели очі на їжачка, що спостерігав за нашою роботою, — хоч і не настирливо, та все ж очікувально. І він таки зник у своїй вітальні й спальні воднораз, а повернувся з трьома чарками зі свого лікеро-чаркового запасу і з пляшкою хлібної горілки. Ми випили за те, щоб постілка лежала міцно, а тоді зауважили — знову ж таки не нестирливо, а швидше очікувально, — що кокосові волокна викликають спрагу. Їжачкові чарочки були, мабуть, навіть раденькі, що в них кілька разів поспіль наллють хлібної горілки, перше ніж іще один сімейний вибух гніву перетворить їх на бите скло. Коли Клеп випадково впустив порожню чарку, вона на постілці не розбилася й навіть не брязнула. Ми всі похвалили нашу постілку. А ось коли пані Цайдлєр, яка з дверей вітальні-спальні спостерігала за нашою роботою, й собі похвалила кокосову постілку за те, що на ній не б'ються лікерні чарки, їжачка взяла злість. Він тупнув ногою там, де постілка ще не була прибита, схопив три порожні чарки й зник із ними у вітальні-спальні; потім там дзенькнув мисник — то Цайдлєр дістав іще кілька чарок, трьох йому було мало, — й відразу по тому Оскар почув добре знайому музику, а в уяві побачив голландську грубу й вісім потрощених чарок під нею. Господар нахилився, взяв шполу та віничка й, знову ставши Цайдлєром, змів на шполу бите скло, якого наробив, бувши їжачком. А поки він брязкав та дзенькав за спиною в пані Цайдлєр, сама вона й далі стояла в дверях, зацікавлена нашою роботою, тим більше що ми, коли Цайдлєр розлютувався, знов похапали молотки. У коридор він так і не повернувся, проте пляшку лишив у нас. Спершу нам, коли ми з Клепом по черзі ковтали горілку нахильці, було трохи незручно перед пані Цайдлєр. Щоправда, вона привітно кивала нам головою, хоч дати хильнути і їй ми навіть не подумали. Але працювали ми чистенько, вганяючи цвяшки один по одному в кокосову постілку. Коли Оскар прибивав її під дверима в сестри Доротеї, молочно-біла шибка за кожним ударом молотка деренчала. Це болем віддавалося в його серці, і в одну таку нестерпну мить він навіть опустив молотка. Та скоро лиш двері з молочно-білою шибкою лишилися позаду, в Оскара і його молотка справи пішли веселіше. Як колись настає кінець усьому, так настав кінець і нашій роботі. З кутка в куток бігли тепер цвяхи, по шию вгрузнувши в дошки й ледве утримуючи своїми широкими головками несамовито збурену водоверть кокосових волокон. Ми задоволено походжали туди-сюди коридором, тішилися такою довгою постілкою, нахвалювали свою роботу, натякали на те, що розкладати й прибивати кокосову постілку отак зрання, не маючи ріски в роті, було, мовляв, не дуже легко й, нарешті, домоглися того, що пані Цайдлєр зважилася ступити на новеньку, я б навіть сказав, незайману постілку, дійшла нею на кухню, запарила нам каву й поставила смажитися яєчню. Снідали ми в моїй кімнатці — Цайдлєрка побігла, їй пора було в контору до Манесмана; ми лишили двері навстіж, жували й трохи стомлено позирали на свій витвір — кокосову постілку, що пливла нам назустріч.
Навіщо стільки розводитися про дешевеньку кокосову постілку, яка перед грошовою реформою, щоправда, мала певну цінність, бо нею можна було скористатися для обміну? Оскар уже чує це справедливе запитання й, забігаючи наперед, дає на нього відповідь: на тій постілці наступної ночі я вперше зустрів сестру Доротею.
Додому я повернувся пізно, майже опівночі, наповнений пивом і кров'янкою. Клепа я покинув у Старому місті. Він шукав гітариста. Дірку в замку на дверях цайдлєрівського помешкння я знайшов, знайшов і коридор з кокосовою постілкою, дорогу повз двері з темною молочно-білою шибкою, знайшов свої двері, ліжко, та, роздягнувшись, ніяк не міг знайти піжами — я віддав її Марії випрати, — зате знайшов отой сімдесятип’ятисантиметровий обрізок, якого ми відтяли від задовгої кокосової постілки, поклав його замість килимка перед ліжком, знайшов своє місце в ліжку, тільки не знаходив сну.
Нема потреби переказувати вам те, про що Оскар думав або що він бездумно прокручував у голові, не в змозі заснути. Тепер я, здається, вже знайшов причину тодішнього свого безсоння. Перед тим, як лягти спати, я трохи постояв босоніж на своєму новому килимку біля ліжка, на отому обрізку від постілки. Кокосові волокна довірилися моїм босим ступням, вони ніби проникали крізь шкіру мені в кров. І навіть коли я вже давно ліг, то й далі стояв на кокосових волокнах і тому не міг склепити очі; бо ніщо так не збуджує, не проганяє сон і не розбурхує думки, як постілка з кокосових волокон, коли на ній стоїш босоніж.
Оскар ще довго — далеко за північ, години до третьої — стояв на кокосовому килимку й водночас лежав у ліжку, не змикаючи очей. Аж раптом він почув, як у коридорі рипнули одні двері, потім іще одні. «Либонь, то Клеп уже прийшов додому, щоправда, без гітариста, зате напханий кров'янкою», — подумав я, хоч і розумів, що й одні, й другі двері відчиняв не Клеп. А потім я сказав собі: «Коли вже ти марно перекидаєшся тут з боку на бік і однаково відчуваєш на підошвах кокосові волокна, то краще вже вилізь із постелі й стань на кокосовий килимок перед ліжком по-справжньому, а не тільки подумки». Так Оскар і зробив. І це дало свої наслідки. Тільки-но я став на килимок, як той сімдесятип'ятисантиметровий обрізок нагадав мені крізь підошви про своє походження — про сім метрів і сорок три сантиметри кокосової постілки в коридорі. Чи то через те, що мені стало шкода відтятого шматка кокосових волокон,
