Читати книгу - "Трилогія смерті"

— А я й не запитаю. Він нас вивільнив. Усе в наших руках, Він спустив нас із прив’язі. Хто написав: «Віскі робить більше, ніж це до снаги Мільтону,[221] і все заради того, аби виправдати зближення Бога з Людиною»? Я переінакшив ці слова, додавши таке: «А Фройд розпускає дітей і шкодує їм прута, щоби виправдати зближення Людини з Богом».

Крамлі чмихнув:

— Фройд був горішком, зроненим у фруктовому присадку. Я завжди вважав, що натовкти пику зарозумілому шмаркачеві — справа честі.

— Мій батько ні разу не вибив мені зуба.

— Річ у тім, що ти скидаєшся на черственький кусень різдвяного фруктового пирога, який нікому й на думку не спаде засунути в рот.

— Але ж Констанс приваблива, правда ж?

— Ти плутаєш енергію і красу. Там, за океаном, французки просто-таки збивали мене наповал. Вони повсякчас підморгують, махають рукою, танцюють, стають на голову, доводячи тим самим, що перебувають у вирі життя. Чорт забирай, у Констанс електроліт аж зашкалює: бац — і коротке замикання. Якщо вона збавляє темп, то стає…

— Потворною? Ні!

— Дай-но мені це! — він накинувся на мої окуляри, зірвав їх із носа і почав придивлятися крізь них.

— Рожеві! Цікаво, а без них якими здаються речі?

— Ніякими.

— Чудесно! Не залишилося більше нічого, вартого уваги.

— Є Париж навесні. Париж в обіймах дощу. Париж напередодні новорічних гулянь.

— Бував там?

— Бачив кінокартини. Париж. Віддай-но моє.

— Залишу на трохи в себе, доки не попросиш у Незрячого Генрі, аби навчив тебе танцювати вальс, — Крамлі запхнув мої окуляри у кишеню.

Коли ми підігнали нашу тарадайку до узбережжя, спиняючись коло фасаду білого шато, то запримітили там два темні силуети поруч басейну, які заникалися під парасолею, ховаючись від місячного сяйва.

Ми з Крамлі подужали дюну, таким чином зумівши впізнати постаті Незрячого Генрі й розлюченого Фріца Вонга. Поруч на таці виднілося розлите у склянки мартіні.

— Я знав, — сказав Генрі, — що після сходження у каналізацію ви будете прагнути відновлення. Хапайте. Хлебчіть.

Ми взялися до справи і вицмулили усе.

Фріц змочив монокль у горілці, запхнув його у своє витріщало й мовив: «Так значно краще!» — після того він добив своє питво.

Розділ сорок третій

Я намотав коло, розміщуюючи побіля басейну складні стільці.

Крамлі зиркнув на мене спохмурнілими очима, а тоді зронив:

— Дай-но помізкую. От-от відбудеться розв’язка заплутаної детективної історії штабу Агати Крісті: Пуаро збиває в купку всіх підозрюваних, збираючи їх довкола басейну.

— В яблучко!

— Веди далі!

— Розповідаю. Ось цей стілець призначений для колекціонера старих газет з Маунт-Лоу.

— Того, який свідчитиме, не будучи на місці?

— Ага, не на місці. Он той, інший, для Королеви Каліфії, ноги якої давно застигли, та й за її хіромантією і зчитуванням із черепної коробки[222] слід прохолов.

Я рушив далі.

— Третій — для отця Реттіґана. Четвертий — для кіномеханіка зі шпиля Китайського театру Граумана. П’ятий — для Дж. В. Бредфорда, також знаного яко Туллула, Гарбо, Свенсон, Кольберт. Шостий — для професора Квіклі, відомого під іменами Скрудж, Ніколас Нікльбі,[223] Річард Третій. Сьомий чекає на мене. Восьмий для Констанс.

— Зачекай.

Крамлі підвівся і пришпилив на мою сорочку свій поліцейський значок.

— Ми всядемось отут, — сказав Фріц, — і слухатимемо другосортну Ненсі Дрю.[224]

— Вийми монокль, — обізвався Крамлі.

Фріц так і зробив.

— А що тепер, молодший?

Молодший прошмигнув позаду стільців.

— Для почину, уявімо на мить, що я Реттіґан, яка женеться під дощем із двома Книгами мертвих. Деякі з них уже дух випустили, а деякі на порозі смерті.

Я виклав дві книжки на стіл зі скляною гладдю.

— Як нам відомо, перебуваючи у пориві ностальгічного шаленства, Квіклі не витримав і одну з тих книг, що рясніє іменами небіжчиків, надіслав Констанс, аби наполохати її. Вона дала драла від свого минулого, своїх споминів, свого швидкоплинного, бурхливого і жалюгідного життя.

— Можеш сказати це ще раз, — упоминувся Крамлі.

Я витримав паузу.

— Вибач, — зніяковів Крамлі.

Я підхопив іншу книжку, значно ближчу для Констанс, із недавнім переліком номерів.

— Але що, коли Констанс, отримавши стару Книгу мертвих, прочула свою минувшину, пережила тодішню смуту, втрати і наважилася поквитатися з тим, знищити тих, кого знала раніше, — одного за іншим? Що, коли вона самотужки обвела усі ті імена і геть-чисто забула, що утнула це?

— Що, що… — зітхнув Крамлі.

— Нехай недоумок поділиться своїм захватом, — Фріц Вонг запхнув монокль назад ув око і нахилився вперед. — Он як Реттіґан кинулася вбивати, калічити, а чи принаймні нагнати жаху своєму минулому, га? — у його голосі вчувалася певна німецька одержимість.

— Невже саме так належить відігравати наступну сцену? — запитав я.

— Рубай дію, — вихопилось із захватом у Фріца.

Я заплигнув за перший порожній стілець.

— Тут усе заходить у глухий кут, стара тролейбусна лінія обривається на Маунт-Лоу.

Фріц і Крамлі згідливо кивнули, на власні очі узрівши там загорнену в заголовки мумію.

— Постривай, — примружився Незрячий Генрі, — усе під контролем, я на тому місці.

— Отут затаївся її перший благовірний, її перший серйозний промах. Тож, не гаючи часу, вона витягує свою тушу на вершечок, аби дочиста згребти усю пресу, що розводилася про її попередні «я». Хапає в руки газети, як і я свого часу, й на стремено зчиняє лемент. Чи то вона гецьнула ті стоси, чи то вони самі посипалися від репету — тільки Богу відомо. Хай там як, трамвайника з Маунт-Лоу накрила з головою лавина поганих новин. Уловлюєте?

Я окинув оком Крамлі, чий рот, здавалося, запався з тим «уловлюєте». Він кивнув, як і Фріц. Переваривши усе, Генрі дав знати, що можна продовжувати.

— Стілець під другим номером. Бункер-Гіл. Королева Каліфія. Предвісниця майбутнього, гарант людських доль.

Я міцно взявся за стілець, так, наче намірявся підіпхати ним здоровезного слона, який став на ролики.

— Констанс рвала і метала під її дверима. Каліфію ніхто не прикатрупив, як і ту єгипетську древність із Маунт-Лоу. Ясна річ, Реттіґан кричала, вимагаючи, щоб Каліфія забрала геть свої недолугі передбачення, що забезпечували світле майбутнє. Каліфія розмотала папірус, накреслюючи на ньому дорожню мапу; своєю чергою, Констанс бездумно погнала