Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

― Зламав? Не верзи дурниць… ― закотив очі Лі Тун.

Рейчел тут же раптово отямилась. Різко розплющивши очі і піднявши голову з грудей Фелікса, вона остаточно всадилась йому на колінка і вирячилась на Хуа Яна.

― Де?! Покажи!

Дух Вогню опустив тремтячі руки. Рейчел напружила зір.

― Я думаю… ― вона прищурилась, вдивляючись в його обличчя, запала напружена мовчанка, а тоді дівчина підсумувала: ― Я думаю, він таки зламаний.

― А-а-а!.. ― розчаровано простогнав Хуа Ян. ― Який жах! Мій ніс!

Хрусь! В одну мить рука Лі Туна вправила скривлену в результаті падіння носову перегородку Хуа Яна.

― А-а-а-а!!! ― заверещав дух Вогню, тут же замахавши лапками. ― Ти що робиш?! Ти як посмів?!!

Він тут же призвав Полум’яне віяло, готуючись запустити в негідника фаєрбол.

― Ти чого кричиш?! ― скочив зі стола Лі Тун. ― Я тобі допоміг!

― Допоміг?! Ти… ти… ― аж кипів Хуа Ян. До речі, від нього в прямому сенсі цього слова почав відходити дим. Вочевидь, дух збирався сказати «ти зробив тільки гірше», але в якусь мить таки догадався пощупати ніс і, переконавшись, що тепер він і справді не зламаний, а за кілька хвилин регенерує повністю, Хуа Ян підсумував: ― Е-е… схоже, таки справді допоміг…

Розгублено відізвавши Полум’яне віяло, Хуа Ян всадився за стіл поруч із Рейчел, котра, раптом усвідомивши, що тільки що витворяла, зіскочила з колін Фелікса і сіла на своє місце, набравши в рот води і витріщившись на власні коліна.

― Ви не хочете продовжити? ― раптово прозвучав лінивий голос Джуліана. ― Взагалі-то я вже давно крутнув пляшку і… Баранчик Сью, здається, знову настала твоя черга вибирати.

Бек різко вирячилась на Хантера. «Якого біса? Я ж щойно була! І… взагалі… чому він такий мутний… що? Я що сп’яніла???»

З шоком виявивши, що таки і справді оп’яніла, Бек заметушилась в кріслі.

― Що вибереш? ― харизматично всміхнувшись, запитав Хантер.

Бек, похитнувшись, підвелася. Багряний провісник ліниво розпластався на столі, витріщившись на неї.

«Навіть не думай казати «правда»! Навіть не думай!» ― звучало в голові дівчини.

Не пройшло і п’ятнадцяти секунд, як з її уст долинули слова, перериваючи суцільну мовчанку у залі:

― Правда.

― Ва-а! ― сплеснув у долоні Лі Тун. ― Сьогодні у нас вечір відвертостей! Браво!

― Придивіться… ― напружив очі Хуа Ян, почісуючи рукою свій недавно ще зламаний ніс. ― Бек виглядає так, наче алкоголь цілковито затуманив їй розум…

«Борися. Борися! Ти зможеш! Просто зроби це! Ти інфеніст, чорт візьми!» ― пролунало в голові Бек, після чого вона відвісила собі дзвінкого ляпаса.

― А! ― скрикнув Лі Тун, закриваючи рота. ― Вона вдарила себе!

Джуліан, замислившись, запитав ніби між іншим:

― Давай так, Баранчик Сью, ти п’яненька, а, отже, це має бути смішно… ― він підвів свої очі на стелю, а тоді запитав: ― Чи є щось, про що ти шкодуєш більше за все на світі, і… що це?

Бек враз наче протверезіла. «Про що я… шкодую? Якщо я збрешу, ця штуковина одразу мене видасть, чи не так?» ― подумавши про це, Ребекка витріщилась на пляшечку, що світилась майже прозорою магією. Щойно вона набуде червоного кольору ― це означатиме, що гравець збрехав.

«А що такого? ― промайнуло в голові Бек. ― Я можу просто сказати правду, і все. Вони очікують посміятись, але правда, на жаль, нітрохи не смішна».

І тоді, випроставшись, дівчина зустрілась із очима Джуліана віч-на-віч, і проказала дещо беземоційним голосом:

― Я шкодую про те, що… забрала життя.

Усі присутні одразу ж стали перезиратися.

― Забрала життя?! ― зашипів Лі Тун. ― Ні, це не може бути правдою! Вона інфеніст, вона точно убивала хоча б тих дурнуватих демонів-нариків, що були у світі живих… вона не могла…

Він поглянув на Лі Дуна, шукаючи підтвердження своїх слів, але і він, і Хуа Ян застигли в нерухомих позах, здивовано дивлячись на Ребекку.

― Замовкни, дурню, ― зашипів на нього Фелікс. ― Не всі довкола такі холоднокровні вбивці, як ти!

― Ще чого?! ― спалахнув Лі Тун. ― Вбити одного мерзотного наркомана-демона ― далеко не гріх! Та й ще, взагалі-то, існує така штука як самозахист, або вбивство в честь порятунку важливої тобі людини…

І щойно ці слова були сказані, Мін Чжень зиркнув на Бек лютим поглядом.

А в наступну мить озвалась Рейчел:

― Погляньте! Пляшечка стала червоною!

Лі Тун миттєво вигукнув:

― Вона бреше!

Бек ступила крок назад, вдаряючись краєм стегна об стілець Мін Чженя.

― Я…

П’яний Джуліан ступив уперед, обходячи Мей та Гіон, аби проказати:

― Значить, це неправда… ти не шкодуєш про вбивство… так що тоді? ― його інтонація набувала напружених ноток, а на обличчі Бек проступила відверта паніка. Джуліан враз наче втратив контроль: ― Що тоді, я запитую?! Може це Нейт?! І те, як ти відштовхнула його, вирішивши залишитись на стороні диявола?!