Читати книгу - "Сини змієногої богині"

для ложки, що його носили на поясі запорожці – поруч із гаманом, швайкою (полагодить збрую), порохівницею, торбиночкою з кулями, кисет з люлькою і ложечник, у якому, в кожного своя, зберігалася ложка – теж дерев’яна, саморобна.)

У нас, нащадків русичів, чашка лишилася лише для пиття кави та чаю, келих для вина (кубок, бокал), прообразом якого і була колись скіфська чашка.

Кожен скіф мав на поясі свою чашу, тож коли хто запрошував гостей, то не переймався: а з чого вони питимуть? І не було потреби для цього в кибитці чи хаті на поселенні тримати багато посудин для питва. Запрошені прибували зі своїми чашками – було б що пити.

Але частіше всього кочовики збиралися на посиденьки у відкритому степу, де-небудь на узвишші – неодмінно на узвишші, щоб далеко їм було з нього видно, – на кряжі чи й на старій могилі (а їх було повно в степах і здіймалися вони повсюдно) вождь віншував своїх знатних воїнів і соратників… Раз по раз наповнювалися чаші – з бузатом з бурдюка чи грецьким вином з амфори. Ходила чашка по колу, золота чашка, з якої пригощав вождь тих, хто заслужив з неї випити. (Хто не заслужив, той пив із власної посудини.) Здравиці за богів, за царя, за вождів, за хоробрих воїнів, за таке ж товариство бойове все лунали й лунали…

Пили, розмовляли, спогадували…

Як ото в «Пісні про віщого Олега» Олександра Пушкіна, коли Ігор бенкетує на кургані-могилі з дружиною:

Бійці споминають минулії дні І битви, де разом рубались вони… Голос із Товстої Могили Змієнога богине, дочка Бористену, володарко скіфів; Батько скіфів Папаю і ти, Іданфірсе, вельможний наш царю! Розверзається твердь, наді мною вогні смолоскипів, — Воскресаю! Ви чуєте? Воскресаю! Дивні зубри залізні могилу беруть на таран. Ніжні руки мене піднімають із глини і тліну. При мені тільки меч мій та іще золота пектораль, — Що розкажуть вони цим прийдешнім новим поколінням? Я не стану пояснювать – склад за складом нехай прочитають самі, Як ішли ми крізь ніч до своєї найвищої істини — По нарузі, по злиднях, по війні, по чумі, — Але душі нетлінні над світом проносяться чистими. Змієнога богине, дочка Бористену, володарко скіфів; Батько скіфів Папаю і ти, цар царів Колаксаю! Воскресайте зі мною із наших прабатьківських міфів, Воскресайте для світла, як я із пітьми воскресаю. Не лякайтесь цих сірих, цих задумливих юних очей. Чую, степ наш під зорями половіє і дихає. Дай припасти до тебе, дай тобі поклонитись чолом і плечем, Земле рідна, оплачена потом і кровію, —