Читати книгу - "Вовк-тотем"

Чень Чжень на це сказав:

— Однак такий баланс і зветься жорстокістю. Навесні, коли конопаси викрадають вовченят, вони за один раз можуть розорити декілька десятків лігв і вбити до двох сотень вовків. Однак, правда, не винищують їх дочиста. А влітку гору беруть уже вовчі зграї — починають винищувати лошат і за один раз знищують до 70–80 відсотків, однак тут уже конопаси не дозволяють їм знищити всіх. А ціною за такий баланс є ріки крові, крім того, щоб його утримати, скотарям доводиться боротись без найменшої можливості на перепочинок. Така «золота середина», порівняно з «китайською», більш агресивна, але й перебуває ближче до істини.

Чжан Цзіюань відповів:

— Нині понабирали кадровиків із сільських районів, які тільки навмання роздають накази й ганяються за показниками. Кількість! Кількість їм подавай! Зрештою, вони, либонь, «одним махом усе втратять»: і вовків не буде, і монгольські коні стануть нікому не потрібні, й великі степи Внутрішньої Монголії засипле піском, корови й кози повмирають з голоду, а ми зможемо повернутись до Пекіна…

Чень сказав:

— Прокинься! Адже Пекін стільки разів протягом історії підкорявся степовій кінноті й стільки разів ставав осередком влади степових націй! А якщо вже Пекін не зміг стримати степову кінноту, то де ж йому впоратись із піском — цим «жовтим лихом», яке в мільйони разів сильніше за степову кінноту?

Чжан Цзіюань сказав:

— Ну ми тоді тим більше нічого зробити не зможемо. Мільйони селян борються за життя, орють землю, й за рік населення збільшується на цілу провінцію, тож надлишок людей вимушені бігти в степ. Хіба ми можемо їх стримати?

— Справді не можемо, — зітхнув Чень, — тому й хвилюємося. Китайське конфуціанство по суті своїй є ідеологічною системою, що заохочує імператорів-землеробів і селян: імператор — це найзаможніший селянин, а голова кожної родини китайських селян — це маленький імператор. Як кажуть, «титул імператора передається естафетою й завтра черга дійде до мене». Але також кажуть, що «вода може нести човен, а може й потопити його» — хто намагається плисти проти бурхливого потоку цієї маси селян, того ця «велика вода» й потопить, той і потоне. Орні землі можуть тільки породити імператора, вони не можуть породити республіку. Прислів’я про човен насправді означає, що «селяни можуть нести імператора, а можуть і скинути його», однак скількох би імператорів вони не скидали, імператорська влада залишається. За тисячі років, що минули, як тільки в Китаї з’являвся надлишок людей, вони піднімали повстання й убивали зайвих людей, змінювали імператора, а потім знову народжували і так знову по колу, все на тому ж самому місці. Імператор і народ, одностайні в тому, що хліборобство — на першому місці, воно є прогресивною силою, що штовхає розвиток по спіралі вгору й здатна досягти найвищого щабля для селянської цивілізації, однак варто пройти вершину, як ця ж сила починає штовхати її вниз і, мов газонокосарка, знищує паростки нових виробничих відносин…

Чжан Цзіюань кивав головою. Він пішов і приніс сухого кізяка, запалив вогонь під казаном, після чого баоцзи були складені на решітку пароварки. Хлопці сіли навколо відкритої літньої печі й терпляче чекали, поки баоцзи достигнуть, інтерес до розмови посилювався.

Чень Чжень сказав:

— Ти сьогодні розповів якраз те, що я хотів би зрозуміти — чому нації-вершники зробили своїм тотемом не коня, а його ворога — вовка. Я нарешті зрозумів. У цій дивній логіці насправді криється глибока степова істина: так сталося тому, що монгольський кінь — це «учень», спільно вимуштруваний вовками й степовиками, а як же вчитель буде підносити «учня» на рівень тотема й релігійного наставника? А от степові вовки ніколи не зазнавали муштри з боку людей, навпаки, їхній характер і багато вмінь люди вивчали декілька тисяч років, але так і не змогли перейняти. Вовки насправді є володарями всього степу, вони завжди стоять на вершині усіх складних і переплутаних відносин у степу…

— Мені справді прикро за зниклих цюанів, жунів і гунів, — сказав Чжан Цзіюань. — Адже вони найраніше заснували звичай поклонятись вовку-тотему, і саме від них він почав передаватися далі, не перериваючись навіть до сьогодення.

— Ідеологія вовка-тотема набагато давніша, ніж ідеологія китайського конфуціанства, — сказав Чень, — і має більш органічну тривалість та життєві сили. Що стосується системи конфуціанських ідей, то її програмні частини, як, наприклад, «три начала й п’ять постійних принципів», вже давно застаріли й прогнили, однак ядро ідеології вовка-тотема до сих пір процвітає, донесене до сьогодення найбільш прогресивними й просунутими націями. Таким чином, вовк-тотем націй монгольського степу є дорогоцінним духовним скарбом усього людства. Якби китайці змогли вирізати зі свого духу гнилі частини конфуціанської ідеології, а потім приживити в утвореному «дуплі» духовні паростки ідеології вовка-тотема, об’єднавши їх із такими традиціями конфуціанства, як пацифізм, повага до освіти й уміння вчитися, та переформували національний характер, тоді б для Китаю з’явилась надія. Шкода тільки, що вовк-тотем — це суто духовна система, яка майже не зафіксована на письмі, а найбільш уразливим місцем степових націй є відсталість їхньої писемної культури. А китайські історики-конфуціанці, які тисячоліттями спілкувались зі степовими націями, ніколи не давали собі труду записувати спадок культури вовка-тотема. Я підозрюю, що ті послідовники конфуціанства, які ненавидять вовків, напевне, навмисне видалили деякі записи з історичних книжок. Тому тепер, якщо ми візьмемось у китайських історичних книжках шукати матеріали про вовка-тотема, це буде так само складно, як ловити в морі голку. Навіть цих сотень книжок, що ми сюди привезли, недостатньо. Наступного разу, коли я поїду додому, я спробую привезти ще більше.

Чжан Цзіюань додав ще трохи сухих кізяків і сказав:

— У мене є родич, який займає якусь невисоку посаду на паперовому заводі, так у них там