Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

доводилося зупиняти собою ящик. Щоразу перед його очима

поставало коротке, панічне видіння, ніби скафандр не

спрацьовує і його відкидає разом із ящиком у відкритий космос

на Еймосових очах. Звісно, це було сміховинно. Еймос міг легко

влізти у новий скафандр та підібрати його, або «Росі» міг за ним

повернутися, або «Райд» відправити рятувальний човник... Було

безліч способів його швидко врятувати.

Але люди жили і працювали у космосі не настільки довго, щоби примітивна частина мозку не твердила: «Я впаду.

Я падатиму вічно».

Екіпаж «Саллі Райд» закінчив передавати торпеди десь тоді ж, коли Голден і Еймос причепили останній ящик снарядів для

МТЗ у трюмі.

— Наомі, — запитав Голден відкритим каналом. — Зелене

світло на все?

— У нас усе добре на вигляд. Усі нові торпеди відгукуються

«Росі» й повідомляють про справність.

— Чудово. Еймос і я заходимо через шлюз вантажного відсіку.

Приготуйся запечатати трюм. Алексе, щойно Наомі дасть

сигнал, повідом «Кідонію» про нашу готовність до

максимального прискорення в бік Іо, щойно капітан дасть

знати.

Поки екіпаж готував корабель до польоту на Іо, Голден та

Еймос зняли спорядження і склали його у майстерні. Шість

сірих дисків — по три на двох перегородках навпроти одна

одної — показували, де снаряди прорвалися крізь цю частину

корабля.

— Що в іншому ящику, який дали тобі марсіяни? — запитав

Еймос, знімаючи гігантський магнітний черевик.

— Подарунок для Боббі, — сказав Голден. — Тільки поки не

кажи нікому, добре?

— Звісно, кеп, без питань. Як раптом там буде десяток троянд

на довгому стеблі, то ліпше я не попадатимуся під руку Наомі.

Плюс, сам знаєш, Алекс...

— Ні, це значно практичніше, ніж троянди... — почав Голден, а потім іще раз прокрутив слова Еймоса у голові. — Алекс? А що

з Алексом?

Еймос розвів руками за поясанським стилем.

— Думаю, поклав око на твою немалу піхотиночку.

— Та ти жартуєш!

Голден не міг цього собі уявити. Не те, щоби Боббі не приваб-лива. Навіть навпаки. Але вона також дуже велика і доволі

лячна. А на відміну від неї Алекс такий спокійний і тихий.

Звісно, вони обоє марсіяни, і, хай яким космополітом не стає

людина, згадка про дім дарує сякий-такий затишок. Може, для

них достатньо бути єдиними марсіянами на кораблі. Але Алексу

скоро п’ятдесят, він змирився з облисінням і носить відвисле

пузо зі смиренністю чоловіка середнього віку. Сержантка

Дрейпер навряд чи старша за тридцять і на вигляд — як

картинка з комікса, якій на м’язи навісили ще м’язів. Не

спроможний угамувати мозок, він спробував уявити їх двох

разом. Не вийшло.

— Ого, — тільки й спромігся видушити він із себе. — Це

взаємно?

— Гадки не маю, — Еймос знову розвів руками. — Хер просцить

ту сержантку. Та навряд чи вона його скривдить, якщо ти про це.

Не те, щоб її можна було спинити, якщо вона захоче.

— Тебе теж лякає?

— Слухай, — вишкірився Еймос. — Якщо говорити про бійку, то

я, так би мовити, талановитий аматор. А ця краля в модному

мехпанцирі — та чи й без нього — профі. Ми граємо в різних

лігах.

На «Росинант» почала повертатися сила тяжіння. Алекс

запустив двигун, тобто вони почали політ на Іо. Голден піднявся

й дав час суглобам знову призвичаїтися до відчуття ваги. А тоді

поплескав Еймоса по спині й сказав:

— Що ж, у тебе повно торпед та куль, три марсіянські військові

кораблі за спиною, одна стара злюка з чайною ломкою

і марсіянська піхотинка, яка, мабуть, зможе тебе вбити твоїми ж

зубами. Що робитимеш?

— Самому цікаво, капітане.

— Ти знайдеш для них нового супротивника.

Розділ сорок п’ятий. Авасарала

–Мені здається, пане, жереб уже кинуто. Фактично, діють

два політичні курси. Питання в тому, який нам обрати

далі. Поки що мені вдавалося запобігти витоку інформації, але, щойно це станеться, вона приголомшить усіх. А оскільки нема

сумнівів, що цей предмет здатний до