Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Так-то краще.

До тями я приходила важко. Голова розколювалася, мене сильно нудило.

— Прокинулася, слава Богу! — почула я Мелора. — Як ви Ізабелла?

— Голова розколюється і нудить.

— Хвилинку, зараз дам ліки. Вам таку дозу наркозу вбухали, здивований, що ви витримали.

— Я їх сама готова придушити за це.

— Не варто, їх уже всіх заарештували.

Лікар допоміг мені сісти і дав дві таблетки та склянку з водою. Помітила, що за вікном усе ще темно.

— Ще ніч?

— Так.

— Добре. Вранці буде що відсвяткувати. Ви тортик будете?

— Буду, — з посмішкою сказав лікар. — У вас хороша реакція на те, що трапилося.

— Знаєте, лікарю, раз я прийшла до тями, головний біль і нудота — це такі дрібниці, на які я готова закрити очі. Головне я жива після цієї авантюри і цих поганих людей заарештували.

Лікар розсміявся, здається, у нього нерви здають.

— Вибачте, лаятися у вашій присутності не хочу, — сказала лікарю, — тому заміняю на пристойні слова.

— Ізабелло, ви красуня.

— Дякую. Щоправда, спати тепер трохи страшно.

— Повірте, вас тепер ніхто не зачепить. Я дописав ваше прізвище в документах. Головне тепер вам самій відбиватися від журналістів. Хоча до вашої палати приставили охорону, про всяк випадок.

— Це радує. Чому ви такий сумний?

— Я засмучений через те, що дуже сильно помилявся в людях. І ті, кого я вважав не просто хорошими фахівцями, а й людьми, виявилися геть прогнилими суб'єктами. Таких навіть людьми складно назвати. А я їх рекомендував королю... Боюся, він буде дуже злий на мене.

— Сумніваюся. Ви ж врятували мене, вдруге за останні кілька днів. А помилятися кожен може.

— Ви оптимістка. Як голова, легшає?

— Так.

— Тоді раджу поспати. Вранці у вас скоріше за все буде багато відвідувачів. А я вже піду ще багато справ.

На свій подив заснула я швидко і легко. А на ранок почувалася чудово, голова не боліла, нудоти не було. Довелося встати, оскільки сонце світило прямо в очі і щільних штор у палаті не було. Із задоволенням прийняла душ і одягнулася в чисте. У кульку виявила свій домашній костюмчик із заячими вухами, вирішила побути в ньому. Тепло, комфортно і гарні спогади. Шкода тільки каблучка кудись поділася.

Зробила собі чай. Поки він заварювався, почула стукіт у двері й потім вони відчинилися. Зайшов Стас.

— Привіт, думав, ти ще спиш.

— Сонце прямо в очі світить. Хм, дивлячись на тебе, згадала про гамбургери.

Швидко сходила, дістала їх із шафи. А Стас дістав термос із грачачою їжею. Не встигла почати їсти — прийшов лікар.

— Доброго ранку. Як самопочуття?

— Чудове. Чай будете?

— Буду.

Дивлюся на лікаря і розумію, що кола у нього під очима це не дуже нормально.

— Докторе, а коли ви востаннє спали?

— Не пам'ятаю, здається, кілька діб тому. Ніколи було, та й нерви, навіть заспокійливе не допомогло.

— Ну раз зараз усе гаразд, чому ви не підете додому?

— Зараз моя зміна, точніше вона почнеться за три години, немає сенсу додому їхати.

— Лягайте на дивані, ми шуміти не будемо. А Стас ще торт обіцяв.

— Кондитерська ще закрита була, трохи пізніше принесу. Ти поки що кашу з м'яском їж. Тато спеціально для тебе готував легкозасвоюване, сказав, щоб ти все з'їла. І до того ж він справді не багато для тебе поклав.

Із задоволенням поїла кашу і м'ясо і навіть порізані овочі без соусу. А доктор скористався порадою, заснув на дивані. І незабаром було чути тихий свист. Ми зі Стасом посміхнулася.

— Ще хтось прийде?

— Герман, Антуан і Нейтан увечері, Сергій із Настею теж увечері, після них. Нейтан щойно додому приїде, вони поїдуть до тебе. Альфред може бути і вранці, я його не застав удома.

За дверима почула голос коханого:

— Доброго ранку. А чого ти тут стоїш?

Хлопець не одразу відповів.

— Поставили для охорони дівчини.

— Від кого?

Відповіді ми не почули. Альфред зайшов у палату з тортиком у руках. Він був у своїй формі. Тож не дивно, що йому одразу відповідають і не питають, хто він. На скільки встигла зрозуміти, до його підрозділу ставляться з якоюсь часткою страху і трепету.

— Привіт!

— Привіт, — сказала я з усмішкою.

— Здається, мені пора, а тортик тобі вже принесли. Якщо до вечора доживе, то я буду радий спробувати.

— Я тобі напишу, якщо він раптом закінчиться.