Читати книгу - "Щит і меч"

Зубов не згоджувався:

— Фашисти понівечили Варшаву, а варшав'ян ні: адже ви не погодились капітулювати.

— Як же так! — зітхнув Ярослав.

— Тут кожний обгорілий камінь — це пам'ятник людській стійкості.

— То так. Вдячний вам за ці слова. — І Ярослав схилив голову з акуратним проділом.

— Правильні слова сказати не важко. А ось воювати за них — це інша річ.

— О, ви так добже воюєте за Варшаву, пане Зубов, що я давно вже вважаю вас почесним громадянином нашого міста.

Зубов зніяковів.

— Ну, такого я ще не заслужив. А ось тебе я запропонував би на майбутню мармурову дошку героїв. — І одразу сердито додав: — Але тільки щоб не посмертно!

— Такої гарантії я вам дати не можу, — усміхнувся Ярослав.

— Зобов'язаний, — твердо сказав Зубов.

— А про себе ви можете дати таку гарантію? — єхидно поцікавився Ярослав.

Зубов образився:

— Я лейтенант, а ти цивільний.

— Я поляк, — з гордістю сказав Ярослав. — І якщо ви, пане лейтенант, загинете на польській землі, то, знайте, я ляжу поруч з вами.

— Значить, дозволиш німцям уколошкати себе?

— То буде наша з вами спільна помилка, — усміхнувся Ярослав.

Познайомилися вони ще взимку, коли Зубов і його бойовики врятували юнака від переслідування гестапівців. А гналися за ним тому, що він кинув через паркан, прямо на дах армійських складів, що межували з залізницею, саморобні термітні запалювальні пакети. Люди Зубова привели попеченого Ярослава Чижевського на одну з явок, надали йому медичну допомогу. Довідавшись, хто його врятував, він сказав манірно-ввічливо:

— Я вам глибоко вдячний. Мені, слово честі, так незручно за турботи, яких я вам завдав.

Зубов усміхнувся:

— Та що ви! Це ж дрібниці…

Ярослав здивовано звів тонкі брови, помовчав і раптом поблажливо оголосив:

— Я зможу відповісти вам тим самим.

«Ну й нахаба!» — здивувався Зубов. Але як би там не було, надмірна самовпевненість юнака навіть чимось сподобалася йому.

Видужавши, Ярослав Чижевський став учасником бойової групи і дуже скоро завоював серце Зубова своєю безстрашністю і манерою триматися в бойовій обстановці так стримано і коректно, ніби він виступає на спортивній арені і на нього спрямовано тисячі очей. Єдине, що не подобалося Зубову, — це, як він і думав на початку, гонористе прагнення Чижевського бути першим у сутичках. І з притаманною йому відвертістю він сказав про це юнакові.

Зубов зовсім не сподівався, що Ярослав, уважно вислухавши його, скаже шанобливо:

— Пане лейтенант, прошу пробачення, але я хочу зарекомендувати себе перед вами з кращого боку. — І додав стиха: — Я не комуніст, як ви, але ж усе може бути?!

Для Зубова це зізнання Чижевського багато що означало. Перші місяці Ярослав беззаперечно виконував усі накази Зубова, що стосувалися бойових операцій, але в розмовах із ним неприязно і наполегливо нагадував про ті утиски, яких зазнавав польський народ в епоху російського самодержавства.

Однак Зубов скорив Ярослава тим, що з такою ж ненавистю і обізнаністю в історії підтверджував його слова.

— Ну, все це правильно, — казав він. — А коли правильно, значить правильно, що ми Жовтневу революцію зробили, Радянську владу встановили. Коли б і вам так зробити. І були б ми тоді з самого початку разом. Як, приміром, ми з тобою зараз. Тільки й того. Микола Другий — хто? Російський імператор, цар польський і таке інше. Ми його власноручно скинули, а ти з мене за нього питаєш, коли ми з нього і за вас спитали. Підвели старій історії баланс — і на цьому крапка. — Додав: — Тебе в гімназії навчали історії?

Ярослав кивнув.

— Уявляю, які підручники у вас були. Такі, мабуть, логли для вас і в Берліні друкувати, — сказав сумно Зубов. — Це ж отрута. Шию народові викручували, щоб не вперед дивився, а назад.

— Так, — погодився Ярослав. — А ми ж одна кров — слов'яни.

— Звичайно, приємно, що ми родичі, — задумливо мовив Зубов. — Але на самій цій платформі далеко не поїдеш. — Порадив: — Ти уяви собі, чому в нашій групі такий Інтернаціонал зібрався, навіть два німці є. Цікаво, чому це вони з нами, га?

— Антифашисти? — запитав Ярослав.

— З суттєвим доповненням, — усміхнувся Зубов, — комуністи. — Нагадав: — Був ще один, третій, але ми його в польській землі поховали. Він її разом з нами від фашистів звільняв. — Зітхнув: — Війна — страшне діло. Але товариш за товариша ладен загинути. Ніколи в інші часи відразу стільки прекрасного в людях не побачиш…

І ось тепер Зубов мусить зняти з операції Ярослава Чижевського — безстрашного і безмежно сміливого. І в той момент, коли його товариші битимуться з конвоєм, Ярослав мав зайнятися зовсім мирною справою. Він повинен розшукати когось із членів тієї польської патріотичної групи, до якої проліз провокатор Душкевич, і передати їм добуті Вайсом документи. А коли вони познайомляться з цими документами, що викривають зрадника, слід переконати їх, що напад на Генріха Шварцкопфа спровоковано німецькою контррозвідкою, якій необхідно мати привід для проведення нових масових репресій.

Йоганн не вважав за потрібне попередити Зубова, що буде весь час біля Генріха Шварцкопфа. І якщо Чижевський не зуміє виконати завдання і замах все-таки відбудеться, Йоганн що б там не було спробує врятувати Генріха.

Не попередив тому, що, хоча Зубов і зрозумів, що Йоганн не має права брати участь у бойових операціях, все-таки переможна усмішка майнула на його обличчі, коли він, вислухавши вказівки про завдання Чижевському, сказав:

— Ну ясно: ти ніби вищою математикою займаєшся, а наша справа — проста, як двічі по два.

Не попередив і тому, що безглуздо було обтяжувати Зубова зайвими турботами, коли група, й так ослаблена відсутністю Чижевського, була заклопотана бойовою операцією.

Існувала й ще одна причина.