Читати книгу - "Ставка: ненависть, Горова Ольга"

– Ти дуже не ґречний, Грег, – хмикнув весело Алекс та ухопив Софію, яка так і не згадала, як треба розмовляти, за руку.

 Вона тут же вчепилася в його пальці, аби не впасти знову, якщо Грегорі надумає дати їй все ж пінка під зад.

 Та Алекс сам різко потягнув Софі на себе та вхопив за пояс, допомагаючи втримати рівновагу цього разу. І… вони ніби обійнялися! Оце так… Вау!

– Ну привіт, красуне! – посміхнувся він ще ширше, вдивляючись в неї так пильно, немов Софія дійсно його чимось причарувати встигла.

  Коли?!  Вона навіть не знала, що він в курсі, про її існування! Йой! Аж у жар кинуло!

 – Здається, ми так і не познайомилися відтоді, як ти до нас на курс перевелася? Я – Алекс, – і він міцніше потиснув долоню Софії, яку, здається, і не думав відпускати.

 У неї сироти спиною пробігли! А пальці немов поколювати почало, наче  вона до полумʼя руку піднесла. Боже! Це протизаконно – бути таким чарівним! Ще й при тому, що наче ж не мега гарний, не в класичному розумінні. Але харизма така, що неможливо відвести погляд!

 І очі! Які ж в нього були безмежні блакитні очі! І світле, біляве волосся з ледь рудими сонячними спалахами(своє, не фарбоване!), лише підкреслювало ту синяву!

 “Зберися, мала! Включи вже нарешті свої мізки!”, – звернулася подумки сама до себе. Та спробувала відкашлятися.

– Я – Софі, – її спроба настільки ж легко представитися з гуркотом… а точніше з хрипом – провалилася! В мить видаючи розгубленість і зачарованість ним.

– Так, я здогадався, – підморгнув Алекс. А потім трохи вперед подався, нахилившись до неї. – Зізнаюся, що спостерігав за тобою, мала, – на мить дозволив повиснути паузі… А в неї чомусь враження таке, що до їх розмови досі прислухалися геть усі студенти навколо!

 “Мала”... вона не звикла, аби до неї так зверталися. Але він дійсно був вищий на голову.

 – Не так, щоб як якийсь навіжений сталкер, але… Ти привертаєш увагу, – продовжував розповідати Алекс, ще й пограв бровами, як натякаючи на щось. – А цей грубіян, який помре, якщо комусь допоможе – Грегорі, – махнув хлопець їй за спину, у бік друга.

 Пфф! Хлопці явно воліли називатись на західний манір.

 – А я – Марина, – спробувала втрутитися подруга, про яку всі забули. Навіть сама Софі, якщо чесно.

 Але вона ще не відійшла від шоку, що, виявляється, Алекса зацікавила! Тому Маринку майже не почула, та й до Грегорі повернулася лише з ввічливості та кивнула… А потім таки скинула голову верх… І ще вище… Трясця! Цей був ще вищим!

– Пробач ще раз. Не збиралася на тебе падати. Просто перепнулася. Жахлива доріжка, – махнула рукою асфальт, який таки вимагав ремонту, чого вже.

 Але дивитися на хлопця було лячно та все ще трохи соромно.

– Облиш! – він підібгав губи. – Охоче вірю… що ти б краще на Алекса гепнулася, – пирхнув Грегорі на те вибачення. Наче й пожартував…

 Але таким зверхнім та зневажливим тоном, що Софі аж спалахнула подумки! Якого зеленого?! Вона ж реально не навмисно! Збіса він дозволяє собі їй грубити?!

 Мимовіль очі скинула, пропікаючи нахабу поглядом! Але Грегорі то було до одного місця, судячи з усього! Бо хлопець навіть поглядом на неї себе не обтяжив.

Хотілося відправити його якнайдалі… і Софі зазвичай легко знаходила слова. Напрямок крутився на кінчику язика!.. Та зараз точно не хотілося зіпсувати враження про себе перед Алексом.

 Окрім того, Софі раптом згадала, що Грегорі дозволяє собі грубити будь-кому. Положення таке, що нема кому осадити.

– Гей, легше! Ти лестиш мені, Грег. Чого й слід очікувати від друга, звісно, – розсміявся Алекс, ніби то був жарт, а не очевидна образа. – Увагу такої дівчини ще треба завоювати, – і він знову чарівно їй посміхнувся.

 А оскільки на Алекса дивитися було приємніше, Софія сюди й повернулася знову.

– Але ж зараз, за цей порятунок, дозволиш мені запросити тебе на каву? – дивлячись прямісінько в її очі, запитав Алекс проникливо. 

 Чим просто ошелешив, якщо чесно! І, здається, не тільки її. Бо спантеличено завмер збоку навіть той чванливий телепень Грегорі!

 Очманіти можна! Невже король універу дійсно до неї залицяється?!