Читати книгу - "Ставка: ненависть, Горова Ольга"

Кава була смачна. Ясна річ, бо Алекс запросив її до найкращої кавʼярні серед тих, які працювали біля студмістечка! Сама Софі сюди б зазирнула хіба що у нагороду за іспит, складений на відмінно та і то… Як виключення. А до цього було ще пів семестру.

 Тож зараз щиро насолоджувалася. І кавою, і тістечком, і…

 Ну добре, добре, компанію насолоджуватися було складно! Бо цей бісячий Грегорі навʼязався з ними!

 Це як, взагалі, називається?!

 Та хлопець нічиєю думкою не переймався. Взяв собі велике американо та всівся за сусідній столик. Який, з усім тим, майже впритул стояв до їхнього!

 От що за нахабний бовдур?!

 Ще й дивився на неї так, немов очікував, що Софі його друга зжерти збирається. Або зґвалтувати, може? Тільки й очікує, коли б напасти. Ото він і стереже, щоб вчасно схопитися та відтягнути її якомога далі.

 Це дуже псувало нерви.

 Позатим, Алекс, здається, не зважав на присутність друга. Чи то пак, вважав це цілковито нормальним? І це змушувало замислитися… вони що, дійсно усе роблять разом?.. І… кгхм, з дівчатами, ем… зустрічаються?..

 Та ні! Плітки б точно були, а нічого схожого Софія не чула.

– Слухай, ну це мене взагалі захоплює! Як ти досягла того, що сама, без протекції чи допомога, спромоглася перевестися у найкращий ВИШ країни з геть провінційного?! – Алекс вільготно відкинувся у мʼякому кріслі, приділяючи куди більше уваги саме Софії, ніж власній каві та тістечку.

 Їй десерт також замовив він. Обирав на свій смак, бо Софі удала, ніби то їй геть не важливо. Насправді вона просто не була здатна правильно вимовити назви половини десертів тут. Бо таки так – переїхала до столиці з геть провінційного міста. І точно не хотіла осоромитися перед хлопцем, на якого не могла дивитися без солодкого тремтіння у животі.

– Так, звісно, ти вчишся на журналістиці. Там, мабуть, якісь інші були вимоги, не як у нас? То завжди була твоя мрія? – закидав він її  питаннями, не переймаючись, що Софія більше мовчить. – Я від цього геть далекий! Не дуже розуміюся, як воно… працює? Завжди думав, що то просто… Ну, якісь статті. Хіба хтось зараз слідкує за новинами? Хіба що мої батьки, – провадив тим часом Алекс з чарівною посмішкою, ніби то  його дійсно дивувало та трохи веселило. 

 Вона… розгубилася. Що на таке відповісти? Софі вірила, що новини, факти, вчасні розслідування, якщо їх донести чесно та неупереджено, – можуть життя цілої країни змінити! Ну, може, ідеалістка… Але  ж скільки таких прикладів! Вона тим палала…

 І не хотілось, аби зараз це стало предметом сміху. Най і хлопця, який їй подобається.

– Я докладала максимум зусиль, – відпивши кави, посміхнулася вона непевно. – Умови конкурсу були доволі читкі…

– Але це ж теж не кожному вдається, – змахнув руками Алекс, здається, не помітивши, як важко їй щось взагалі пояснити. Чи, бодай, почати розмовляти у його товаристві.

 А може, він просто ще не закінчив думку формулювати? Софі ж точно не хотіла перебивати. Не його! Це з іншими можна було злегка перервати на полу слові, щоб іронічно розповісти, як вона потайки пробиралася на закинутий комбінат. Бо саме так й назбирала матеріал для тієї самої статті…

 Але з Алексом… Трясця! Його зовсім не хотілося переривати! Хоча б через те, щоб поки самій краще зорієнтуватися та обрати найліпший стиль спілкування. Без опису новин, вочевидь. Не хотілося, аби він втратив цікавість.

– То як тобі вдалося?..

– Ректора власними принадами улестила? – хмикнув з колючим сарказмом Грегорі, піднісши свою каву до рота.