Читати книгу - "Ставка: ненависть, Горова Ольга"

 “Агов? Його хтось до бесіди залучав?!”, – аж вибухнуло всередині щось пекуче та ображене! Гнівне та гірке!

Розвернулася, опаливши хлопця обуреним поглядом. Забула осмикнути себе.

– Серйозно?! Це так твій батько розв'язує питання зі студентками?! – не втримала ні характеру, ні язика за зубами, пирхнувши. – Оу… Чи вони через тебе звикли домовлятися… Грегорі?.. – скинула брови, обдавши крижаним сарказмом.

 Збіса він так дозволяє собі з нею розмовляти?!

 Той… здивувався. Та явно не звик пропускати удари.

 – Вау, провінція! То у тебе є голос? І навіть гострий язичок? – блиснувши очима, Грегорі раптом й сам нахилився до неї через невеличку відстань між столиками. – Гадаєш, настільки відважна, що можеш мене зачіпати? – він впився в неї своїм темним поглядом!

 Немов вивчав щось незрозуміле та дивне. І голос Григорія… наче й тихий, рівний та трохи навіть сповнений посмішки… змусив мурахи проступити у неї на потилиці!

 Бо вона чудово вміла розпізнавати натяки. І то прозвучало… доволі загрозливо. Немов попередження.

– Мені не треба використовувати такі методи, аби дівчата за мною самі бігали, – хмикнув він з єхидством.

 І глянув спочатку на неї, а потім на Алекса так, ніби натякав, що вона точно ні краплини ані його, ані уваги друга не варта.

 Можливо, треба було дослухатися застереження та перевести у жарт. Але…

  Софію захопило. Те шалене відчуття, коли голіруч готовий влізти в бійку! На жаль, таке ставалося… Що більшість вважало її принадою якраз. Коли не помічала перепон і ладна була йти до кінця заради мети. Казали, що то основна риса гарного журналіста. Проте зараз вона сама жахнулася подумки!

 Що не змусило її прикусити язика, з усім тим! Ніби знайшлося, куди виплеснути все те, що при погляді на Алекса грудкою ставало у горлі. Перед цим вона не завмирала соляним стовпом!

 Бо Грегорі її бісив! Тож вона виразно закотила очі, щоб він побачив. Та проігнорувала його спробу перевести тему на його нібито “невимовну  чарівність” для дівчат.

 – Дозволиш тебе розпитати, як саме у вас вирішуються питання в ректораті? Якщо вже ти такий обізнаний. Під запис? – вона не збиралася виказувати, що він її лякає.

 Тому й сама нахилилася сильніше в його бік, скинувши брови. Немов трохи знущалася. Їх обличчя завмерли на відстані декількох сантиметрів. Брова хлопці скинулася ще вище.

 – Гадаю, з цього вийде цікавезний репортаж… – дозволила собі саркастичний натяк у голосі.

– А ти впевнена, що готова розпитувати на моїх умовах? – простягнув він… але вона побачила, як стиснув щелепи. І як пирхнув, почула.

 Не подобалося, коли пієтету мало до його персони? Здалося, чи таки в його голосі промайнуло роздратування? Вдалося зачепити?

 Власне, вона б не розстроїлася. Ані трішечки!

– От тільки не думай, що ти мене зможеш залякати! – пирхнула й вона… сильніше стиснувши долоні під столом. – Чим, Грегорі?! Пфф! – йой! Це було схоже на виклик, чи не так?

 І Софі таки подумки застогнала, коли розум все ж взяв гору над обуренням та гордістю!

 Дідько! Дідько! Ді-дь-ко! Що вона робить? Кому тикає у пику?! Кого дражнить?!

 Це ж геть тупо – псувати відносини з ректорським синком, коли ти тільки до універу перевелася! Найкоротший шлях вилетіти звідти, куди так мріяла потрапити!