Книги Українською Мовою » 💛 Детектив » Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу!, Анні Кос 📚 - Українською

Читати книгу - "Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу!, Анні Кос"

137
0
10.06.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу!" автора Анні Кос. Жанр книги: 💛 Детектив. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 134
Перейти на сторінку:

— Куди? — Сонні мізки поверталися ліниво та неохоче.

— На роботу, звісно, до магазину. Підмінити. Чекаю.

Екран погас, не залишаючи мені вибору. Я впала обличчям у подушку і тихенько застогнала. Перший вихідний за три тижні й псу під хвіст. За вікном мляво займався сірий світанок, низькі хмари шкрябали животами дахи висоток. Відмінний початок свята! Хоча, якщо бути відвертою до кінця, зустрічати тридцятиріччя в орендованій кімнаті на околиці міста на самоті теж не дуже хотілося.

«Вставай, Грейс, — штовхнула я себе подумки. — Тобі не звикати. Головне — ворушитися». Попереду на мене чекала осіння вогкість, труський трамвай, чергова зміна в заштатному супермаркеті, замотані життям і побутом покупці, бурчання начальника. Проклятий день бабака…

Я зітхнула, твердо пообіцявши собі бути розумницею і мислити позитивно будь-що. Я молодець, я переможець, я зможу і все налагодиться. Голову вище, плечі ширші та посмішку, посмішку обов'язково!

— Грейс, ну що ж ти ревеш білугою? — втішала мене в обід Валька, напарниця по овочевому відділу. — Забилася на склад, як миша якась, соплі розвісили. Через день народження, чи що?

— У-у-у! — схлипнула я. — Валь, мені тридцять років. Чоловіка немає, сім'ї немає, дітей немає, освіти нормальної немає, навіть папуги немає! Натомість є з десяток зайвих кілограмів та нуль перспектив у житті.

— Тю, знайшла теж дивину, — пирхнула подруга і пригорнула мене за плечі. — Та в кожної другої баби те саме. І взагалі, до чого тобі чоловік і папуга? Годуй їх, прибирай за ними, суцільний клопіт. Ось на мене подивися: приходжу з роботи додому, а там друга зміна з прання, готування та господарства. Вже й не пам'ятаю, коли востаннє сукню святкову одягала. А ти ось вільна, сама собі господиня, з технікою на «ти», будь-яке барахло можеш полагодити.

— Пішла голота на вигадки. Думаєш, це від гарного життя? Коли на допомогу чекати ні звідки, і кран сама поміняєш, і чайник відремонтуєш, і взуття приклеїш, та й взагалі, крутись, як хочеш.

— Зате нікому нічого не винна! А ще ім'я в тебе гарне, чарівне, хто тільки вигадав?

— Мама, — голосно схлипнула я, ловлячи своє криве відображення у глянцевих дверцятах холодильної установки, — на честь актриси, яка з князем побралася.

— Келлі, так? — кивнула Валька. — Ну ось які твої роки знайдеш і собі принца!

— Ага, ось зміну здам — і одразу.

— Ні, ну, може, через годину-дві, навіщо ж поспішати, — подруга тицьнула мене кулаком у плече. — Так що досить болото розводити, вставай. Несміяні зараз не в моді.

— А хто в моді? — сумно зітхнула я.

— Ці, як їх, супергероїні. Чудо-жінки. Які р-р-раз! І всі проблеми одним махом.

— І багато ти таких бачила, га?

— Ні-і, — похитала головою Валька. — Але щоб до завтра переоблік провести, нам точно суперсили знадобляться.

Вовтузилися ми до пізнього вечора. Списували зіпсоване, перераховували свіже, тягали туди-сюди коробки з продуктами, зводили накладні. До вечора страшенно втомилися, тому на постачальника фруктів, що приїхав перед закриттям, дивилися як на посланця з пекла. Чоловік поспішав і нервував, та й у нас настрій був нижчим за плінтус. Надворі хмурилося, різкий вітер гнав заднім двором опале листя й пил.

— Гроза, чи що? — Валька задумливо дивилася, як хитається старий клен біля входу. — Серед осені, та така сильна.

Різким поривом вітру сіпнуло двері сусідньої комірчини, де магазин зберігав порожню тару. Схоже, хтось із вантажників забув засунути засув.

— От зараза, — розлютилася я, розуміючи, що зараз нещасні дверцята просто рознесе на друзки об бетонну стіну. — Валь, піду закрию.

— Стій, куди? Там замок проіржавів, пошукаю, чим підперти.

Але я тільки відмахнулася і зробила крок під перші холодні краплі дощу. Неслухняний іржавий язичок засува ніяк не хотів входити в скобу, ривки вітру ставали все сильнішими, дощ нав'язливішим. Я подумки вилаялася і налягла на дверцята всією вагою.

Пролунав страшний тріск. У перший момент я злякалася, що зламала нещасні двері остаточно, а потім до мого втомленого мозку дійшло, що тріск йшов ззаду. Я ще встигла озирнутися, щоб побачити, як старий клен біля входу стрімко нахиляється в мій бік і обриває дроти, а потім просто перед очима сліпуче спалахнуло — і я провалилася у темряву, пронизану яскравими електричними сполохами.

 

1 2 3 ... 134
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу!, Анні Кос», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу!, Анні Кос"