Читати книгу - "Медея, Жан Ануй"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
НЯНЬКА: Ходім, Медеє…
МЕДЕЯ (виструнчилась, руки притиснула до грудей): Лиши мене. Я хочу слухати!
НЯНЬКА: Не переймайся їхньою музикою. Ходімо!
МЕДЕЯ: Я більш не слухаю їхньої музики. Я слухаю лише мою ненависть… О, яка насолода! Няню, що він з мене зробив, що він зробив з мене своїми великими гарячими руками?.. Він прийшов у палац мого батька і поклав їх вперше на мене. Десять років промайнуло, і ось тепер я звільнилася від рук Ясона! Я знову знаходжу себе. Чи мені це все спилося? Тепер це я, Медея. Це вже не жінка, що слідує пахові мужчини, не сука, що сидить навшпиньки і чекає. Ганьба! Безмірна ганьба! Мої лиця палають від сорому, няню. Весь день я його чекала, терпеливо вижидала його, я не могла нічого іншого робити, як лише йому коритися. Я мусіла всміхатися і прикрашатися, щоб йому сподобатись, бо він залишав мене кожного ранку, забираючи з собою всю мене, все моє «я». І кожного вечора я була щаслива, коли він приходив і віддавав мене мені. Я віддала йому золоте руно, коли він того захотів, я видала йому на поталу всі таємниці мого батька, я вбила ради нього рідного брата, я пішла за ним, спиталася з ним, обтяжена злочинами, і убога, як він. Я робила, що могла і я ще більше б змогла для нього зробити. Ти розумієш мене, добра жінко, бо ти також кохала колись.
НЯНЬКА: Так, моя нещаслива.
МЕДЕЯ (палко): Я знівечена. О, сонце, коли це правда, що я від тебе походжу, то навіщо ж мене ти покалічило! Навіщо ти мене породило жінкою? Навіщо оці груди, ця слабість, оця відкрита рана в моєму тілі? Хіба не краще було б бути хлопцем-Медеєю? Хіба б він не міцним був і з твердим тілом, мов камінь? Він тоді лише брав би, щоб згодом те облишити, відважний, незачеплений і певний. О, тоді б хай приходив Ясон із своїми великими жахливими руками, хай би наважився їх на мене покласти. Тоді кожний схопив би до рук свого ножа — так! — і міцніший забив би слабішого, і відійшов би собі, цілком звільнений. А так… Жінка? Жінка! Сука! Ти ніщо інше, як м’ясо з бруду і з чоловічого ребра, ти шматок, чоловіка! Повія!
НЯНЬКА (обіймає її): Ти не така! Ти не така, Медеє!
МЕДЕЯ: Я така, як і всі інші! Лише боязкіша і дурніша від інших. Десять років! Сьогоднішнього вечора все скінчилося, няню, я стала знову Медеєю. І це добре.
НЯНЬКА: Заспокійся, Медеє.
МЕДЕЯ: Я заспокоїлася. Я цілком спокійна. Чуєш, няню, яка я спокійна, як спокійно я промовляю. Я помру. Я вб’ю, що лежить у мені — цілком спокійно вб’ю. Я задавлю.
НЯНЬКА: Ходімо. Мені страшно від твоїх слів. Йдемо звідси.
МЕДЕЯ: Мені теж боязко.
НЯНЬКА: Що ж тепер вони з нами робитимуть?
МЕДЕЯ: Не питай мене. Питай радше, що ми з ними будемо робити. І мені теж боязко, але не від їхньої музики, не від їхніх криків, не від їхнього вошивого короля і не від їхніх наказів. Я боюся себе самої. Ясоне, ти приспав Медею, але тепер вона пробудилася. Ненависть! Ненависть! О, ти всеочищаюча хвилино, ти обмиваєш мене і я відроджуюся.
НЯНЬКА: Вони проженуть нас звідси, Медеє.
МЕДЕЯ: Можливо.
НЯНЬКА: А куди ж ми підемо?
МЕДЕЯ: Завжди знайдеться країна, на цьому, чи на тому боці життя, де Медея буде королевою. О, моє темне королівське царство, ти знову повернулося до мене.
НЯНЬКА (зідхає): Ми мусимо все наново пакувати.
МЕДЕЯ: Ми будемо опісля пакувати.
НЯНЬКА: Після чого?
МЕДЕЯ: Ти ще питаєш?
НЯНЬКА: Що ти хочеш зробити, Медеє?
МЕДЕЯ: Те, що я йому зробила, коли зраджувала батька, коли вбивала рідного брата, щоб полегшити втечу, те, що я зробила старому Пелієві, коли намагалася Ясона зробити королем його острова, те, що я десятки разів для нього робила — тепер нарешті я хочу для себе зробити!
НЯНЬКА: Ти божевільна. Ти не можеш цього зробити.
МЕДЕЯ: Чому я не можу, жінко! Я, Медея, покинута, вигнана, збезчещена, зненавиджена, одна біля цього візка, одна на чужому побережжі. Але все ж таки я спроможна все зробити. (З долини сильніше чути музику, Медея перекрикує): Співайте, співайте хутчіше свої весільні пісні. Чепурте її якнайшвидше, вашу наречену, що чекає у своєму палаці. До завтра, до весілля ще багато упливе часу. О, Ясоне, ти ж мене знаєш, ти знаєш, яку ти дівчину взяв у Колхіді… Невже ти думав, що я буду голосити, нарікати, плакати? Через кров і злочини я прив’язалася до тебе — і лиш через кров і злочини я відв’яжуся від тебе.
НЯНЬКА (припадає до неї): Замовчи, замовчи, благаю тебе! Заховай глибоко в серці свої разючі слова, притамуй свою ненависть. Перенеси. Вони сильніші, ніж ми, сьогоднішнього вечора.
МЕДЕЯ: Та й що ж з того, няню?
НЯНЬКА: Ти ще колись помстишся, моя горда левице, ти ще помстишся. Наступить день, коли ти їм відплатиш за заподіяну кривду. Але тут ми неспроможні нічого зробити. Ми тут дві чужинки з бідолашним візком і з старою-престарою шкапою, дві злодійки, за якими діти кидають каміння. Зачекай деякий час, зачекай ще хоч рік — тоді ти станеш сильнішою.
МЕДЕЯ: Сильнішою, як сьогодні ввечері? Ніколи.
НЯНЬКА: Що хочеш ти одна зробити на цьому ворожому острові? Колхіда далеко від нас, та й з Колхіди ж ти назавжди вигнана. І Ясон покинув тебе. Що ж тобі ще залишається на ньому світі?
МЕДЕЯ: Я залишаюся сама собі.
НЯНЬКА: Бідолашна ти! Креон — король, а ми хто? Наше перебування отут на полі терплять лише тому, що така його воля. Варто йому сказати одне слово — і вони прибіжать сюди з ножами й киями і повбивають нас.
МЕДЕЯ (спокійно). Вони могли б повбивати нас. Але буде вже запізно.
НЯНЬКА (падає їй до ніг): Медеє, я стара, але я не хочу вмирати. Я пішла за тобою, ради тебе залишила все. Дивись, світ ще переповнений прекрасними речами: соняшне проміння на лавці, де ми відпочиваємо, гарячі страви в обідню пору, дрібні гроші в руках, які комусь належать, горілка, що обігріває серце перед тим, ніж заснути.
МЕДЕЯ (із зневагою відштовхує її ногою): Негідна жінко! Я вчора теж хотіла ще
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Медея, Жан Ануй», після закриття браузера.