Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » За сестрою, Андрій Якович Чайковський 📚 - Українською

Читати книгу - "За сестрою, Андрій Якович Чайковський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "За сестрою" автора Андрій Якович Чайковський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 23
Перейти на сторінку:
балакаючи, старшi жiнки.

Дiтвора ганялась по майданi, а парубки, засунувши бадьоро шапки на одно вухо, проходжувались повагом по вулицях, зиркаючи за дiвчатами, що теж оподалiк збиралися й ладились заводити вулицю.

Як тiльки сонце перестало пекти, взялися дiвчата за руки й почали спiвати пiсень. До них наблизилися парубки i стали собi ж пiдтягати.

Пiсня притягнула i старих людей. Вони теж окружили молодих, придивляючись до їх забави, хоч була така звичайна рiч в українському селi, яка кожного лiта в недiлю або свято повторялася. Оподалiк вiд того гуртка те саме робило молодше поколiння Спасiвки: дiти недолiтки, хлоп'ята й дiвчата. А все те в святочних строях, вмите та вичесане, заквiтчане й прибране.

Любо було глянути.

Навiть панотець Амвросiй не видержав i вийшов на майдан подивитися на вулицю та послухати пiсень.

Над самим вечором пригнали пастухи худобу з пасовища.

Знову новий образок. Пастухи вигукували й заганяли товар у ворота. Поважнi корови та воли, гойдаючи головами, йшли до своїх загород. Вiвцi мекали, тиснулись в гурток, а конi розбiглися по майданi та скубали траву.

Корови й не гадали виминати вулицi, а йшли в саму середину мiж дiвчат. Настав великий крик i смiхи, усе розбрелось. Дiд Андрiй сидiв iз сусiдом Панасом на призьбi. Покурюючи люльки, розмовляли про господарство.

– Цього року, мабуть, урожай буде, – каже Панас.

– Дай Господи! Щоб лише в злу годину не вимовити…

– Ходив я сьогоднi вранцi в царину, – аж душа радiє, таке все повиростало.

– Щоб хоч сарани не було…

– От i не говори! Хай свята Покрова заступить, – сказав Панас i перехрестився…

– Та я цього не бажаю, але всяко буває…

В цiй хвилинi надбiг гурток малих хлопцiв, що гнались за дiвчатами ровесницями та вигукували, смiючись…

– Мурашки, ховайте подушки, татари йдуть…

– Не викликуй чорта з пекла! – гукнув дiд Андрiй.

Та хлопцi на це не зважали, а ганяли далi. Один хлопець пiймав Ганю за плече та так сiпнув, що дiвчина впала на землю. В цiй хвилинi прискочив до нього Павлусь i схопив за в'язи.

– Як ти смiєш? Це моя сестра…

Цей обернувся i вхопив Павлуся теж.

Стали борикатися.

Павлусiв противник був старший i дужчий. Вiн ухопив Павлуся пiвперек i тиснув цупко руками. Оба червонi, мов буряки, стали змагатися. Зараз обступили їх iншi i придивлялися, хто кого переможе, хоч усiм здавалося, що Павлусь не дасть ради.

Та воно не так сталося. Павлусь пiднiс вгору свого противника та, як лише цей вiдстав вiд землi, розмахнув ним i кинув на землю.

Тому стало соромно i лежачи ще, вiн став Павлуся бити кулаками…

– Гов! Пiвнi! – гукнув якийсь парубок i вмить розiрвав воюючих… – Досить з вас, обидва ви славнi козаки будете…

Хлопцiв наче б водою обiлляв…

– Не зачiпай Ганi, – говорив Павлусь, – нiхто не смiє її торкнути, а то поб'ю…

– Хiба ж вона мальована? Чого лiзе до гурту таке «не чiпай мене»…

– Павлусю, ходи сюди! – закликав дiд Андрiй. – Воно гарно, що ти за сестрою так обстоюєш, та бач, вiн це невмисно, а випадком… ну досить… спати час…

I всi стали розходитися до дому. Тепер залунала пiсня по цiлому селi мiж хатами. Нiкому не хотiлося розставатись iз таким напрочуд гарним українським вечором…

Гомiн почав стихати. Де-не-де мекала вiвця. Вiд степу долiтали гомони дикої птицi. Дiд Андрiй, повечерявши з сiм'єю, сидiв ще довгенько на призьбi, покурюючи люльку. Вiн поглядав на зорi, мiркуючи, яка буде погода. Надходив час сiнокосiв, людям треба було погоди.

Вiдтак зняв шапку i почав пiвголосом молитися.

Серед молитви почував якийсь внутрiшнiй неспокiй, наче б чогось тривожився. Вiдмовляючи акафиста, якого знав на пам'ять, вiн пiшов поглянути, чи вартовий бiля ворiт не спить.

Вартовий, загорнувшись кожухом, похожав з рушницею бiля ворiт, муркотячи якусь пiсню пiд носом.

– Спiваєш, Филимоне? – заговорив дiд здалека. Вiн знав, що так то не конче безпечно зближатися до вартового.

– Не спiваю, а пiдспiвую, бо дуже мене сон бере, аби часом не заснути…

– А не чути нiчого?

– А хiба що? Тихо, як в усi… Що воно таке мало б бути чутно?

– Менi чогось лячно, наче б де-небудь недалечке вовкулака блукав.

– Ет! Який там вовкулака! Вам би, дiду, спати пора…

– Здоров будь, Филимоне!

– Здоров, дiду!

Дiд Андрiй завернув у село, розпочинаючи акафиста далi вiд того кондака, на якiм зупинився, розмовляючи з козаком.

Йому було соромно, що без причини тривожиться. Вже не йшов на другi ворота, а простував до хати

В цiй хвилинi пролетiв над сивою головою лилик i легенько зачепив його по головi крилом. А може лиш вiтрець вiд крила повiяв. Та вiд цього дiд аж на бiк вiдскочив.

«Господи, що менi сталося?» заговорив сам до себе… «Хiба ж менi вже смерть у вiчi заглянула? Чого я так лякаюся? Не в такiй небезпецi бував, та не лякався, а ось i лилик настрашив…»

Неждано серед тихої ночi залунав церковний дзвiн на тривогу. «Тьфу на тебе! Господи, Спасо, помилуй!..»

Дiд Андрiй, що лиш задрiмав, зараз же схопився й поглянув у вiконце. Вдарила заграва з другого боку майдану. Пожежа! – подумав.

– А нуте, дiтки, вставайте! – гукав дiд, – в селi пожежа.

Усi посхоплювалися вiдразу. Дiд вибiг на двiр. Тут вже гамiр i крики. Вiн розглянувся. Пожежа розгорiлася на всiх чотирьох сторонах села…

Дiд змiркував вiдразу, що це не випадок, а пiдпал… Це напевно татари.

Вiн скочив у хату i вхопив довгий спис у руку.

– Степане! Зброю бери! В селi татари!

Дiти стали плакати, а дiд вибiг прожогом з хати…

На дворi стало ясно вiд пожежi. Цiле село прокинулось. Люди з криком, галасом та зойком стали рятувати свою мiзерiю. Виганяли товар iз стайнi та виносили з хат своє майно.

Про рятунок горючих хат не було що й думати. Не було чим гасити, а солом'янi дахи, висушенi сонцем, займалися один по однiм.

У селi стало, мов у пеклi.

Товар ревiв, вiвцi мекали та вертались до горючих повiток, конi бiгали, мов скаженi, по майданi та перевертали людей, наляканi птицi кружляли в округ полум'я. Дiти плакали, жiнки голосили, козаки накликували, та нiхто нiкого не слухав. Кожен робив, як знав, а дехто таки не знав, що йому робити, i стояв без дiла.

Але татари не показувалися…

В таку

1 2 3 ... 23
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За сестрою, Андрій Якович Чайковський», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «За сестрою, Андрій Якович Чайковський» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "За сестрою, Андрій Якович Чайковський"