Читати книгу - "240º за Фаренгейтом, Ірина Червінська"

Та я йшов, бо розумів, що зупинятись не можна. Бо  місто поховає під собою без найменшої жалості. А в розплавленому металі й пластику вікон, дверей, труб, підвіконників, відливів, опор, замків, покрівель, кухонного начиння, радіаторів, техніки, прикрас, прилавків, комп’ютерів, чайників, люстр, ручок, легкових, вантажівок, поїздів, літаків…(і цей перелік можна продовжувати до безкінечності) є шанс зваритись так само, як і нутрощі білого пса, який, схоже, став останнім, хто пив воду з того фонтану.

І я йшов. Примушував себе переставляти ноги, переступати з одного сектору спеки в інший, не помічаючи 240-ка Фаренгейтів і того, що світ застиг в німому очікуванні.

Із заходу насувався шторм…

Січень 2010р., Калуш.

Кінець