Читати книгу - "Майстерня щастя, Марина Світла "

Вона стояла під ялинкою, нудилася, переступала з ноги на ногу від морозу, що почав пробиратися під шубку, і старанно посміхалася подругам з їхніми жартами та анекдотами. Ті ж із змовницьким виглядом періодично, але наполегливо натякали, що незабаром їй обов’язково також стане весело. І зігріється водночас.

- Йдіть ви, Миколайчики доморощені, - посміювалася Ілліна та розглядала блискучі ялинкові прикраси.

- Іллюшка! Совісті в тебе нема! Тебе ж навіть на днюху не запросиш, щоб хлопці слиною  не давилися. Ти неблагонадійна! – реготала Лідка.

- І не запрошуй, у тебе все одно не днюха, а обжиральня якась.

- Та невже! – влізла Надійка. – Що ж нам? Дружбою жертвувати через те, що ти незаміжня? А от був би у тебе кавалє-є-єр!

- А краще чоловік і двоє дітей, - додала Лідка.

- Ну, почалося! – насупилася Велика. – У мене цих кавалерів – подіти нема куди. Чого ви причепилися?

- А коха-а-ання? – хором запитали подружки та розсміялися.

- А цього взагалі валом, тож заздріть мовчки! – і вона знову почала притупувати по снігу.

- Так! – скомандувала Лідка, обертаючи шию блискучим різнокольоровим дощиком, яким до цього весело шурхала. – Зараз ми йдемо хоровод водити до ялинки. Потім розберемося. І з коханням, і з заздрістю!

Ілліна пустила очі під лоба і майже вже рушила за подружками, коли побачила, як крокують площею та голосно регочуть Лідчин чоловік, Надійчин наречений і...

- Йосип на кобилі! – скрикнула вона «свахам». – І це ваш сюрприз?

Третім був Ілля Гроссман. Власною персоною.

- Курва мати! – не менш голосно пролунало серед чоловіків. – Здуріли?

Далі відбулася мізансцена, яку найвірніше описав, мабуть, Франсуа де Ларошфуко: «Наші забаганки куди вигадливіші, ніж забаганки долі». А якщо бути точним, то всі завмерли в очікуванні.

І лише Надійчин наречений радісно вигукнув:

- То ви знайомі, товариство! От і прекрасно!

- Що ж, дякую вам, подружки, за такий… неймовірний подарунок, – гаркнула Ілліна. – Все своє життя мріяла про такий!

«Мрія», між тим, кривувато оскалилась і брязнула:

- Знайомі, але краще вдавитись, ніж таке щастя. Якщо раптом у гараж по пиво – кличте. Щоб без бабів.

І, сунувши руки в кишені, Гроссман рішуче розвернувся і пішов геть.

Одночасно з ним розвернулася і Велика.

- Краще б я залишилася вдома! – гарикнула вона на прощання спантеличеним Лідочці та Надійці.

- Йой... Щось явно пішло не за планом! – не менш спантеличено промовив Майстер, почухавши потилицю. Його червоно-зелений ковпак сповз набік і засмучено звісив китицю на плече.

- А я попереджав, - вкрадливо промовив Підмайстерко. – У них у житті все не як у людей.

- Неможливо!

Майстер схопився зі стільця. Забігав по майстерні вздовж довгих полиць із книгами. Зганяв у підсобку. Притаранив звідти драбину. Вліз нагору. Дістав товстючий підручник, чи то енциклопедію… чи то довідник і почав спішно його гортати.

- Вони обидва зараз самотні? – спитав він чи то у книги, чи то у Підмайстерка.

- От саме зараз – так, - кивнув юнак.

- В обох все добре, але чогось, начебто, не вистачає?

- Мізків у них не вистачає. Майстре, може, не треба на них сили витрачати? Стільки довкола людей, що оцінять наші старання.

- Припиніть! – гримнув Майстер, мало не впавши з драбини, але в останню хвилину вчепившись у книжкову полицю. Утримавшись і завмерши в немислимій позі на одній нозі, наче знак питання, він обережно повернув голову до юнака і промовив: - Ви обіцяли допомагати! Ялинка є. Сніг іде. Містечко казково прикрашене! Так?

- Так, - хитнув головою Підмайстерко, кинувшись до драбини і підперши її плечем.

- А люди, як і раніше, вірять у дива та любов під Різдво?

- Ну як сказати, - пробубонив Підмайстерко під ніс, але вголос відповів: - Вірять, Майстре.

- Це була моя дисертація! – зітхнув Майстер, почавши спускатися з драбини. – «Вплив різдвяного чинника на формування емоційного фону людей, а також його роль у розвиненні синдрому зимової закоханості». Читали?

- Звісно, Майстре! І навіть використовував кілька разів.

- А цим двом що не так? Завжди діє! Ба більше, з їхньою сумісністю!

- А їм завжди все не так! – Підмайстерко образився. І за себе, і за Майстра. – Що далі робитимемо?

- Що, що... - хмикнув Майстер. – Перелаштовуємося на план Бе. Зіграємо на основних інстинктах.

Підмайстерко від збентеження пішов червоними плямами.

- На найголовніших?

- Ще б пак! Вона – прекрасна та тендітна жінка! Він – чоловік, самець, захисник та опора! Він допомагає, рятує та оберігає. Вона приймає допомогу, дякує і переймається почуттями. На цьому ґрунтується інститут сім'ї з часів печерної людини!