Читати книгу - "Майстерня щастя, Марина Світла "

Загалом Ілля Гроссман був власним життям задоволений. Дійсно, на що скаржитися, коли до своїх, вважай, тридцяти років ти досяг неабиякого успіху, друзі тебе поважають, а жінки всіляко розпещують увагою? Та й конкуренти побоюються, що є важливим пунктом особистої програми.

Є, звісно, ​​нюанси, є… Але вони такі незначні, що й думок не варті.

Наприкінці кожного року, так чи інакше, підбиваєш його підсумки.

Тому тут теж можна скласти низку пунктів.

Завершено великих проєктів – 3 од. Це добре. Якщо додати, що блискуче завершено, то взагалі феєрично.

Відбито в Ілліни Великої проєктів – 1,5 од. Один дрібненький, але статистично зарахований. Інший – до тридцять першого остаточно вирішиться на його користь. Звичайно, з тіє-є-єю пропозицією від Лавриненка не порівняти. Це вона тоді хвацько... Але в їхньому протистоянні кожна абищиця приємна.

Втрачений друг – 1 од. Бідолаха одружився. Занапастив себе у розквіті сил, пропав для суспільства. Це – мінус. Але одружився з подругою Великої – це плюс. Це зайвий контакт. Зайвий важіль керування. Можливість одержати зайву інформацію. А інформація зайвою, як відомо, не буває.

Відпустка проведена з користю. Познайомився із перспективним німцем – 1 од. Є можливість просунутися на новий рівень. Якщо вигорить, Велика захлинеться жовчю.

Коротше, весь останній рік життя кипіло. І, слава богу, не зварило його. Хоча були й проколи. Але про сумне напередодні Різдва не думалося. Думалося про приємне. Він мчав околицями міста, яскравими фарами розсікаючи вечірню темряву і спостерігаючи, як чарівно білими комахами пурхає в повітрі і лягає на землю сніг. Скільки днів поспіль сніжило – сто років такої зими не було. А Гроссман дуже любив сніжні та морозні зими. І думав про те, що завтра неодмінно піде гуляти.

Несподівано, на одному з численних поворотів, він ледь не в'їхав у легкову автівку, що дуже невдало розташувалася посеред дороги з увімкненою аварійкою… Сучий сніг! Задивився! Якось скерувавши позашляховик до кучугуру, щоб не влетіти в те дурбило, знісши знак, він голосно вилаявся і поперся розбиратися. І тільки опинившись поряд із легковиком, зрозумів, що бідолаха просто заглох посеред дороги. Ще й дівчина. Яка вилетіла з машини йому назустріч.

- Яке щастя, що ви з'явилися! – зойкнула вона, підбігаючи до нього. – Ви не допоможете… мені…

Останнє слово було вимовлено таким тоном, наче вона винесла смертельний вирок сама собі.

- Вибач, я пожартувала. Я тут просто гуляю, - брязнула Ілліна Велика перше, що спало на думку.

Кілька секунд він мовчки дивився на панянку. Потім знизав плечима і розвернувся до машини, але не зробив і кількох кроків, як різко ковзнув підошвами черевиків по зледенілому асфальту, щоб подивитися на неї.

- Точно гуляєш? – глузливо спитав він. – А то в мене є трос, якщо треба.

- Мені не треба.

- А! Звісно! А з тачкою що? Теж на вигулі?

- У мене автомобільно-пішохідна прогулянка, то й що?

- Та нічого. Просто я поїду, а ти залишишся стояти тут і чекати ще когось. А на вулиці -18 градусів. Воно тобі треба? Повторюю: в мене є трос! Довезу до будь-якої СТО, і можеш далі спопеляти мене поглядом, скільки влізе. Я навіть нікому не прохоплюся, що допоміг.

- Не позбавлятиму тебе задоволення потеревенити, - єхидний тон супроводжувався виразним поглядом.

- Ти перша почала!

- Чого це???

- Того! Ти нащо розверзякала на весь універ, буцімто я гомік? Я просто був змушений оборонятися!

- Дуже продуктивний метод оборони – перетрахати все, що ворушиться, на кожному квадратному сантиметрі універу. Сподобалося хоч? Чи лише як доказ?

- Сподобалося! Можеш навіть не сумніватися! Та й ті, що рухаються, теж не скаржилися! І чогось не побігли Лавриненківський торговельний центр у мене відбивати! А в них приводів більше, ніж у тебе!

Ілліна обурено засопіла носом, що поступово перетворювався на бурульку, проте холоду вже й не відчувала. Відчувала бажання вколоти цього самовдоволеного телепня сильніше.

- А я чула про тих, хто й скаржився. Та й за центр ти круто відігрався! Отже не вдавай із себе святошу.

- Я і не вдаю! Хто б вже краще за тебе знав, що я ніколи ним і не був! Інакше фіг би добився чогось. Але, може, все-таки поясниш мені, за що ти так сильно мене ненавидиш, га? Ось тут і зараз! У ці довбані -18 градусів, із поламаною автівкою, коли тобі сніг за комір сиплеться! Якого дідька ця війна, га?

- Та немає ніякої війни! Просто терпіти не можу таких, як ти, – самозакоханих та самовпевнених егоїстів. Ти думаєш, куди не зайдеш – скрізь двері можна ногою відчиняти? Та куди там!

- Ну я до таких, як ти, теж великої любові не маю, можеш повірити! Вдаєш із себе бізнес-вумен, ходиш із задертим носом, наче міс Всезнайко, зневажаєш всіх навколо себе, але в мене все частіше складається враження, що в тебе найбанальніший та найпрозаїчніший недотрах! Що? Немає такого чолов’яги, який би відшкварив тебе так, щоб як звати забула? Можу допомогти!

- Собі допоможи. Сам, - ніжно проворкувала Ілліна і, розвернувшись, зробила кілька кроків до машини. Потім різко обернулася до нього і ніжно додала: - Так, і не сподівайся, що ти перехопив дитячий кінотеатр. Він мій!