Читати книгу - "Троянди, Мері Горн"

- Це погроза? - спитав хлопець але руку брата вже відпустив, і той моментально опинився за моєю спиною.

- Ні. Це застереження. А зараз ви можете спокійно іти. Доки в начальства не виникло такого бажання.

Юнак щось пробурмотів під ніс, але почовгав ногами кудись по коридору.

- Юля, я чесно нічого не робив. Ти ж мені віриш? - почав швидко говорити Мишко біля мене.

Я подивилася на нього злим поглядом.

- Ми про це поговоримо вдома.

Я повернулася до чоловіка, котрий врятував мене.

- Дякую вам. Ви так неочікувано з’явилися. - сказала я.

- Я мав тут справу, тому так і з’явився. Потім почув як ви, щиросердно захищаєте свої права. Не зміг пройти повз. Радий був допомогти.

Я посміхнулася йому.

- І ще раз дякую вам. Гарного вечора.

- Так, гарного вечора. - відповів він, і я потягнула брата за руку та ми пішли до виходу.

Дорогою додому  брат розповів як все було насправді. Принаймні, я знала що Мишко ніколи мені не скаже брехні. Я не його мама, і не батько. Саме таку думку я дала йому з самого дитинства. Мені можна розповісти правду, яка вона є. Без прикрас та перебільшень. Я не буду призначати покарання, а просто знайду вирішення її. Ну, інколи бувало, що і накричала трішки. Але це виключно у виховних цілях.

- Батьку не розповідай про це. Я сказала що іду прогулятися. - попередила я брата перед входом у будинок.