Читати книгу - "Це не солодке кохання, Катерина Мединська "

- Чудовий смак, - похвалив продавець, посміхаючись їй по-ідіотськи, замість того щоб справедливо розрулити суперечку.

- Дякую, - холодно кинула Ганна. - Тож тепер ви мусите зрозуміти, що це мій букет, і я хочу забрати його просто зараз!

- Не хвилюйтеся, ми зробимо для вас точно такий самий. Але доведеться трохи почекати, - зазначив флорист.

- Тоді нехай він чекає, - тицьнула вона пальцем в багатія.- Тому, що я дуже поспішаю!

- Ні, ну це якась комедія прямо зранку, - втрутився нахаба.

Продавець боязливо знизав плечима, ніяковіючи перед багатієм.

- Але він щойно купив ці квіти. Я гроші вже в касу поклав, чек пробив, - відмахнувся від її нападок продажний торгаш.

- Гаразд, розбирайтеся тут самі, - кинув чоловік, розвернувся та прямував до виходу.

Розгнівана Ганна чкурнула за ним на вулицю, перегородивши шлях до його розкішного автомобіля.

- Ой, бачте, який він юний та швидкий, спринтер підстаркуватий! Але ти мучиш залишитись і зачекати свого замовлення, бо я таки заберу в тебе свої квіти!

- Це я підстаркуватий? Ви серйозно? - холодно усміхнувся багатій.

Чоловік вважав, що його свої п'ятдесят три роки його навряд чи можна так називати. Ганна лише фиркнула, готова накинутися на нахабу з кулаками, якщо він не віддасть їй букет.

Тим часом чоловік промовив:

- Ви спеціально мене образили, щоб я встряг із вами в цей непотрібний конфлікт. Але всі ваші хитрощі безрезультатні. Я йду звідси зі своєю покупкою - хочете ви того чи ні.

- Нічого у вас не вийде! - вигукнула Ганна. Вона вчепилася руками в букет і що було сил вирвала його з рук багатія. Кілька ніжних бутонів обірвалися і безнадійно зіпсували композицію.

- Що ви собі дозволяєте?! - вигукнув чоловік, остаточно обурений її зухвалістю.

- Олегу Олександровичу, може вам потрібна допомога? - опустивши скло, тягнучи слова поцікавилась красуня. - Я можу поліцію викликати?

- Ні, - спокійно відповів він, і красуня слухняно знову ткнулася носом у свій телефон.

- Чому ви така нервова? - запитав він, обдарувавши її здивованим поглядом.

- Це я нервова? - обурилась Ганна. - Нехай у тебе годинник за кілька тисяч євро й автомобіль сяє як чорне дзеркало. Ти не маєш жодної переваги перед іншими. Ти такий самий покупець, як і я. Стань в чергу і чекай!

Інші покупці, які були в магазині й розглядали вітрину на вулиці, тут же підхопили тему. Вони заплескати їй і навіть похвалили. Ганна переможно скинула підборіддя.

Олег відкинув в сторону емоції, які так несподівано збудила в ньому ця тендітна жінка. Вона була гідною суперницею, з характером! 

Жінка була не молода. Приблизно сорок. У неї були красиві чорні брови, темне волосся і великі ніжно-блакитні очі, такі глибокі і задумливі, які свідчать про нелегкий життєвий досвід. Наразі вони блищали від гніву, як намисто з гірського кришталю. Можливо, в молодості вона була першою красунею, але з часом перетворилася на втомлену, позбавлену ілюзій, розчаровану жінку, від якої, напевно, втік її невірний чоловік. Кола від недосипу під очима, замасковані дешевим тональним кремом, відбита на повіках туш і поношений одяг свідчили про її незадовільне фінансове становище.

Але вона вчепилася в цей проклятий букет, як в якийсь символ її невдалого життя. Ось чому йому стало шкода її.

- Прошу, пробачте мені, - сказав він. - Я був не правий. Залиште цей букет собі. А я куплю квіти де-небудь ще.

Ганна задихнулася від щастя. А чоловік обійшов її, заскочив у свій величезній наче корабель автомобіль і здавалося б згинув з її очей навіки.

* Будь ласка, поділіться своїми враженнями, ваша думка дуже цінна для мене. Дякую.