Читати книгу - "Пташеня прагне літати, Stacy Mason Who"

Нік не відповів, набурмосився в роздумах, і я вирішив рятувати хлопця.

- Так, друже, - струсив його зі спини як величезну комаху, - віднеси-но мій портфель до будинку.
Пацан виконав, на бігу косячись на мій міні-космоліт. У племінника дах зносило, коли він бачив літаючі пристрої, ніби чорт у ньому прокидався. Але тоді він поводився досить стримано, і я не став його з порога смикати.

- Знову, мабуть, із своїми друзяками за місто ходили до старих заводів, - похитала головою Шеллі. - Втомилася повторювати вже, щоб не відходив так далеко, а тим більше не лазив у цих старих будівлях. Чорт його знає, що там, ніби мало було невдалих експериментів із робототехнікою свого часу. На що завгодно можна напоротися.

- Він хлопчик, йому потрібні пригоди, - знизав я плечима на захист пацана. Сам не знаю чому, напевно, був радий поверненню додому так сильно, що заплющив очі на проблеми. Одягнув рожеві окуляри, а дарма. - Нехай бігає, встановіть якісь правила, прийдіть до компромісу, але не забороняй йому.
Скільки того дитинства? Пам'ятаєш, що казав дід?

- Зламані роботи як цуценята, - завела очима сестра.

- ...вони можуть стати найвірнішими друзями, - продовжив я за нею і додав від себе, обійнявши її за плечі: - Може робот стане йому другом кращим за тих місцевих злодюжок.

Тяжке зітхання сестри ніби оживило подвір'я, з кущів піднялися птахи, бот Воллі заскрипів за рогом. Вона пішла в дім, а я до гаража. Робот вловивши рух і визначивши, що це я, підлетів до мене і почав кружляти навколо, видаючи цифрове пілікання. Люди кажуть, що боти так влаштовані, що вони мають реагувати на господаря, але я знав напевно - Воллі впізнав мене та радісно вітав з поверненням.

- Привіт, друже, - погладив я його по зеленій вицвілій шапці (так ми називаємо верхню частину - кришку простими словами. У роботах-ботах старих моделей вони відрізнялися за кольором корпусу, щоб легше було розкривати при потребі). - Як ви тут справляєтесь?

- 60937475857823142725, - з характерним звуком промайнуло в єдиному величезному круглому оці швидкими рядками.

- А ти як? Профілактика не потрібна?

- 6474858598142725829214272579828778, - на знак підтвердження Воллі покружляв.

- Радий чути, - посміхнувся я, - Ще побачимося, Воллі.

Я перепаркував космоліт у гараж, опустив за собою двері і зі спокійною душею побіг у будинок.

Шеллі вже стояла в кухні. Повноцінними кімнатами в домі були лише спальні та вбиральні. Все інше було схоже на величезну студію, як це колись було прийнято називати. Кухня була відкрита, замість голих ділянок височіли вікна, та як додаткові елементи, що замінювали деінде стіни, стояли вбудовані від полу до стелі панелі-ширми з широкими просвітами. Ці панелі-ширми замінювали стіни не тільки в кухні, але й в деяких інших містах, проте не всюди.

Роббі (той самий робот, про якого я розповідав раніше) прийняв у мене мундир, сорочку, і я залишився в одній лишень білій футболці. Було приємно, нарешті, зняти форму і побути у домашньому. Натомість Роббі приволок мій портфель, а з ним і Ніка на хвості. На цьому енергія його вичерпалася, і робота довелося відпустити на відпочинок.

Моїх сил теж було не так вже й багато, польоти дуже вимотують, особливо після важкого дня. Навіть людина з ідеально натренованим вестибулярним апаратом після польоту відчуває дискомфорт. І потім, справа не тільки в цьому. Невагомість, стрибки тиску при перетині шарів атмосфери ніхто не скасовував, щоб відчути землю під ногами, потрібен час, і для кожного він різний. Зізнаюся, спочатку я навіть свідомість втрачав, але потім пристосувався. Академія навчила мене контролювати цей момент, як і багато інших, в тому числі й нудоту.

Дивно, що Нік у цьому відношенні був не менш унікальним, ніж у своїх талантах. Його нічого не брало, ніби він зовсім не з Землі, ніби у космосі народився і виріс. Але в цьому не було нічого дивного, зараз все більше дітей стійкі до таких "атракціонів".

Я сів за стільницею на кухні, переводячи подих, відкрив портфель і почав діставати подарунки: для Шеллі більше побутових штучок, а ще насіння рідкісного дерева, кілька штук якого вона хотіла посадити на подвір'ї - хурма називається. До нас ці плоди завозять рідко, садити в наших краях їх важко, доглядати теж, але ми були впевнені, що якщо хтось і впорається з цим, то це Шеллі. Вона Ніка людиною виростила, а з якимось примхливим деревом точно впорається.

Племіннику я вручив конструктор космічного корабля з детальним командним містком та пультом управління. Модель була досить великою, Ніку буквально довелося волочити за собою упаковку, оскільки вона була майже його зросту. У пацана вся кімната була в цьому добрі - маленьких та великих фігурках, конструкторах. Він любив збирати все це в короткий термін, а потім хвалитися, як добре знає систему кораблів.

В кімнаті Ніка завжди був безлад, але не такий, як у всіх дітей - у нього не валялися всюди іграшки, не були розкидані речі, не висіли плакати з популярними персонажами. У нього все було в кресленнях та книгах, у техніці, поламаних роботах, моделях космічних кораблів та супутників. В куту кімнати під самою стелею висіло якесь темне волохате чудовисько, яке шкет називав Патріком, і ми з Шеллі досі так і не зрозуміли, що воно таке. Нік знайшов його у смітті, коли гуляв із хлопцями та забрав додому. Іноді я потилицею відчував, як воно (звісно не по справжньому) регоче наді мною. Ну знаєте, коли я намагався бути суворим, чи категоричним - а бути таким з Ніком я ніколи не вмів.

З дитинства Нік був тямущим малим. І начебто звичайнісінький хлопчик: трохи хуліган, трохи добряк; йому хотілося більше веселитись, ніж займатися уроками. Але навіть у домашніх справах уже можна було помітити, що він не такий, як інші хлопці. Нік умів робити те, чого не вміли інші, він був швидшим за ровесників і розумнішим. Шеллі часто скаржилася, що шкет не хоче вчитися, що прогулює та обманює її, щоб не робити домашнє завдання, та же по багатьом іншим причинам. Якби я був удома частіше, то взявся б за нього, тільки ось, працював я багато тоді.