Читати книгу - "На льоду. Мілдред Дауні Броксон (переклад). , Krait"

Мілдред Дауні Броксон (Канада).

На льоду.

Пейзаж майже повністю займав одну стіну кімнати. З гуркотом налазили одна на одну криги сірого північного моря, вітер здіймав блискучі фонтани снігу, кричали чайки... Але теплий самотній будинок у Сітці стояв далеко від арктичних берегів, й морський пейзаж на стіні був лише відеозвуковою проекцією.

Анаган глянула на годинник. Час. Вона доторкнулася до панелі управління, і Берінгове море зникло. Натомість на екрані з'явилися ряди уважних молодих осіб: актовий день в Академії Дослідників. Перший випускний клас налічував лише двадцять студентів. Там, у третьому ряду, сиділа Накарак, її правнучка у четвертому коліні. Анаган довго чекала цього дня так довго, що тепер вік не дозволяв їй подорожувати. Втім, це не мало великого значення. Як відставний радник президента Об'єднаної Півночі вона отримала певні привілеї та могла скористатися прямою трансляцією.

Анаган поринула у спогади. Це трапилось багато років тому. «Звичайно, тоді я не розуміла, що сталося, але все записала. Записів цих у мене вже немає, але мені й не треба їх перечитувати. Я все пам'ятаю...»

Сім разів я бачила, як ламається крига. А взимку, що прийшла після моєї сьомої осені, з'явився чужинець. Полювання до цього було добрим: на м'ясній полиці лежало багато туш тюленів та моржів, багато лисиць потрапило у наші пастки. Жінки займалися тим, що безперервно чистили та розм'якшували шкури.

У нашому зимовому поселенні стояли чотири будинки. В одному з будинків, складеному з каменю та глини, жили Мама, Батько, Мама батька та я.

Минула середина зими, наближалася весна. Сонце почало з'являтися опівдні, затримуючись над горизонтом трохи довше ніж раніше. Один із чоловіків помітив на кризі білого ведмедя, що рано вийшов зі сплячки. Схудлий, із збитим хутром після довгої сплячки, ведмідь, хитаючись, блукав в околицях поселення.

Усі наші чотири мисливці, їхні дорослі сини та собаки вийшли на лід, щоб вбити його. Однак ведмідь виявився не таким вже й сонним, як вони думали. Батько міг би застрелити його, не підходячи близько, але раптом відчув під снігом ділянку тонкого льоду, ступив назад і послизнувся. Гвинтівка вирвалася з рук та, пробивши лід, потонула. Батько довго стояв навколішки, дивлячись у ополонку — єдина гвинтівка в поселенні — тепер її знову не стало. Він виміняв її на багато лисячих шкур у мисливця, що живе далі на південь, який торгував із білими людьми. Інші чоловіки мовчки дивилися убік, щоб не бентежити Батька. Він засміявся.

— Схоже, хтось хоче, щоб ми полювали по-старому.

І вони пішли на ведмедя з одними гарпунами з кістяними наконечниками. Ведмідь убив трьох мисливців та вісім собак.

Батько та підлітки, що залишилися, притягли тушу в поселення, де її поділили між сім'ями. Там само поховали чоловіків. Син того мисливця, який перший кинувся на ведмедя, отримав відбірні шматки м'яса.

Оскільки тепер Батько залишився єдиним великим мисливцем, йому доводилося ходити на тюленів, щоб годувати решту. Підлітки також ходили на полювання, але приносили мало. Батько завжди повертався з гарною здобиччю. Мама відносила шматки іншим сім'ям, а м'ясо, що залишилося, складала на м'ясну полицю.

Але щось темне та погане заважало нам наприкінці тієї зими. Можливо, духи мертвих тинялися навколо та розлякали звіра. А може, Жінка-Під-Льодом хотіла, щоб їй розчесали волосся, але ніхто не приходив до неї, та вона псувала нам полювання. Хтозна? Щоразу Батькові доводилося їхати за тюленями все далі й далі.

Якось уночі, коли стало зовсім темно та мерехтіли лише Північні Вогні, він повернувся, сидячи на полозах за нартами. Ліва нога його була прив'язана до держака гарпуна.

Він не став розповідати, що трапилося — тріщина у льоду чи собача сварка, внаслідок якої переплуталися ремені та його протягло за нартами,—  Мама не стала питати. Вона зняла з нього унти та верхній одяг. Тут я побачила, що зі шкіри на нозі стирчать червоно-білі уламки кістки. Мама віднесла м'ясо до інших будинків, потім повернулася готувати їжу.

Батько лежав мовчки й нічого не їв. Мати батька розгойдувалася та співала. Вже дуже стара жінка, вона часто забувалася і думала, що знову стала молодою і красивою. Однак вогонь її лампи все ще горів, та вона дуже добре зжовувала жир зі звіриних шкур: беззубі ясна не могли наробити в них дірок.

Нині, коли в поселенні не залишилося великого мисливця, інші сім'ї вирішили, що їм слід відвідати друзів та родичів. До найближчого селища за гарною погодою було три дні шляху. Мама, однак, вирішила залишитися з Батьком подивитися, чи зуміє вона його виходити, щоб він міг перенести дорогу. Батько весь палав і марив. Мама не могла віднести його до нарт, сам він не вставав та не розумів, навіщо це треба.

Тому ми залишилися: Мама, Батько, Бабуся та я. Сім'ї, що виїхали, залишили нам м'яса, взявши лише стільки, скільки їм було потрібно з собаками у дорогу та для подарунків господарям будинків, де вони збиралися зупинитися.

Тієї ночі ми стояли зовні і дивилися, як шиплять та звиваються Північні Вогні. Бабуся сказала, що це віщує чиюсь смерть.

Справді, відколи Батько повернувся додому зі зламаною ногою, Вогні горіли яскравіше й шипіли сильніше, ніж звичайно. Я посвистіла, чекаючи, що вони дадуть мені відповідь, але Вогні не помічали мене.

Цієї ночі з'явився чужинець. Ми все ще стояли зовні, дивлячись на Вогні і слухаючи, як марить у лихоманці Батько, коли я побачила далеко на морському льоду темний силует. Вогні сяяли досить яскраво, через що застиглі кучугури та крижані скелі світилися білизною, та й зірки, де їх не затьмарювали Вогні, сяяли густими розсипами. Незнайомець рухався так незграбно, що я мало не прийняла його за ведмедя, але коли він наблизився, побачила, що його хитає з боку в бік та зріст його вищий за звичайну людину.

— Молода помітила, що хтось наближається чужий, — сказала я Мамі. Вона продовжувала спостерігати, не виходячи йому назустріч, оскільки це має робити чоловік, господар будинку, але вона могла почекати, коли той підійде, та привітати його.