Читати книгу - "На льоду. Мілдред Дауні Броксон (переклад). , Krait"

— Добре, коли в хаті до приходу гостя є їжа,— сказала вона, зітхаючи.

Бабуся пробурмотіла щось і повернулася до хати. Я залишилася з Мамою.

Чужак помітив нас, змахнув руками та  звернув у наш бік. Діставшись до берега, він упав навколішки, але ми продовжували чекати. Якщо йому не потрібна допомога, ми могли б образити його своєю участю: перед нами була доросла людина. Через якийсь час він підвівся і підійшов ближче.

— Заходь, ставай нашим гостем,— сказала Мама, наче він просто зупинився під час прогулянки. Чужак видав дивний звук, і Мама впустила його до хати.

— Чоловік,— сказала вона Батькові,— хтось не хотів тебе турбувати, але, схоже, до нас через кригу прийшов гість.

Батько застогнав.

— Анаган,— сказала Мама,— сходи принеси з полиці м'ясо.— Повернувшись до чужинця, вона додала: — У мене, звичайно, немає нічого, чого я могла б запропонувати тобі, крім їжі, яку відкинули собаки, бо мій чоловік не великий мисливець. Мені соромно пропонувати гостю такі частування. Може, тебе краще зустрінуть десь в іншому місці? — Тим самим вона хотіла сказати мені, щоб я принесла найкращий шматок.

Я вийшла під зірки, дісталася м'ясної полиці та повернулася з тюленячою печінкою. За весь цей час чужинець не промовив жодного слова. Мама та Бабуся спробували зняти з нього унти, але він відсунувся убік. Я спостерігала за ним, коли він не дивився у мій бік. Потім підібралася ближче й торкнулася його одягу: вона виявилася гладкою, холодною, зовсім не схожою на хутро та, як мені здавалося, недостатньо товстою. Мабуть, він замерзав. Сильно схуд. Я ніколи не бачила таких високих та худих живих людей. Обличчя його закривала плівка, схожа на міхур з кишки, тільки прозоріша — майже як лід. Через плівку я бачила його блакитну, шорстку шкіру та дуже великі жовті очі. Нічого іншого я розгледіти не змогла, тому що решта його тіла приховувалась тісним одягом, блискучим неначе паморозь. Колись він, мабуть, відморозив руки, бо пальців на них не вистачало: на кожній руці, окрім великого, залишилося лише по два. Мабуть, це сталося давно, та його жінка пошила йому рукавички з трьома пальцями.

Чужак мовчав. З собою він мав ящик розміром зі скриньку для шиття, та він щось робив з ним своїми пораненими руками. Скринька шипіла, як Північні Вогні, я вирішила, що підглядати непорядно.

Мама нарізала печінку на плоскому камені гострим крем'яним ножем, щоправда, не таким гострим, як металеві ножі, які нам доводилося бачити. Батько обіцяв дістати їй такої наступного року, бо цього року гвинтівка була потрібніша.

Будучи дуже чемною, Мама зобразила збентеження та сказала:

— Я шкодую, що крім цього шматка відходів, на м'ясній полиці нічого більше не виявилося. Може моя дурна дочка знайшла його серед того, що залишили собаки?

 Чужак знову нічого не відповів, хоча тепер йому слід було похвалити м'ясо. Цього вимагала ввічливість. Він глянув по черзі на лежак з накиданими на нього шкірками, на кам'яні світильники, гарпун Батька з кістяним наконечником, крем'яний ніж Мами, потім, видавши якийсь низький звук, міцно стис знівечені руки і втупився в стелю.

Мама піднесла йому шматок тюленячої печінки. М'ясо вже почало розморожувати, й з нього капав сік. У мене у самої рота наповнилася слиною. Спочатку я подумала, що гість не голодний: він видав ще один низький звук й відхитнувся. Потім заспокоївся, взяв м'ясо та довго його роздивлявся.

Мама чекала. Гість прибрав плівку, що закривала його обличчя, відкусив шматочок — зуби у нього були маленькі й гострі, як у нерпи,— знову повернув на місце. Якийсь час він просто сидів і тремтів; по підборідді у нього стікала кров,  від одного тільки цього я відчула себе голодною. Нарешті він узяв свій шматок печінки та й з'їв.

Нарешті ми могли поїсти. Навіть Батько на якийсь час повернувся з маячного забуття. Він спробував завести з чужинцем розмову, серйозну чоловічу розмову про полювання, про собак, про погоду, але той тільки гарчав і мукав, наче звір. Мені довелося ще кілька разів збігати до м'ясної полиці, коли ми наїлися досхочу, Батько запитав гостя, чи не хоче той на ніч його дружину, коли він мандрує без жінки. Чужинець нічого не відповів. Можливо, він був глухонімий: навіть вагітною Мама залишалася дуже гарною.

Потім він зайняв бічну лаву в холодному кутку, осторонь нашого лежака. Вночі ми чули, як його нудило зовні. Мабуть, він голодував надто довго, а наївся надто швидко. Таке з кожним може статися, ми знову заснули.

Ще за декілька днів, від ноги Отця пішов поганий запах. Він не розумів, де знаходиться, й марив. Чужак нарешті зважився подивитися, що він може зробити, навіть зняв рукавички.

Які ж у нього були руки! Він не просто відморозив їх: шкіра його стала синьою та вкрилася лусочками, між якими росло золотисте волосся. Я ніколи не чула, що мороз може зробити таке.

Чужак відкинув шкуру, що накривала Батька, глянув на його ногу й зашипів. Потім покопався у своїй сумці та дістав звідти маленьку бульбашку. Він полив рідиною з пляшечки ногу Батька, рідина закипіла, Батько закричав. Пішла пара. Чужак одразу схопив горщик з водою та облив ногу. Парити перестало. Він зробив крок назад й знову глянув на свої понівечені руки. Замість нігтів у нього росли чорні пазурі. Чужак засунув на місце прозору плівку перед обличчям, надів рукавички та вийшов з дому.

Мені не слід було ходити за ним. Я розуміла, що він хоче побути на самоті, але я була маленькою й до непристойності доскіпливою.

Він обійшов усе поселення, зазирнувши в три залишені будинки, зупинився біля майже порожньої м'ясної полиці, затримався, вивчаючи нарти Отця (в нього були гарні нарти з кістяними полозами), потім довго стояв та дивився на наших собак. Собаки гавкали й кидалися в його бік, але, будучи на прив'язі, не могли завдати йому шкоди. Чужак, проте, про всяк випадок відійшов подалі. Я вирішила, що він ніколи не мав справи із упряжкою. Ми тримали добрих собак.