Читати книгу - "Наречений у спадок , Олесь Король"

Сьогодні в кав'ярні майже не було клієнтів, якщо не рахувати місцеву авантюристку тітку Любу, що приходила сюди кожний день і просила когось з покупців купити їй каву і тістечко, мотивуючи це тим , що в неї саме сьогодні день народження. Зазвичай ті, хто її знав посилали тітку в відомому напрямку, але знаходилися й такі , що велися на пропозицію і купували не лише тістечко з кавою але щось і більш міцніше. Вас напевно здивує те, що в кав'ярні можна купити, щось міцніше за еспресо, але нічого дивного в тому не було. В такому маленькому містечку яким були Нижні Балки неможливо було отримувати прибуток лише від продажу кави. Мій хазяїн місцевий магнат і колишній бандит який наганяв страху на весь район був людиною практичною   він це добре розумів і тому основним товаром в нас була дешева горілка яку місцеві алкоголіки називали " поминальною". Зазвичай вони полюбляли відвідувати кав'ярню вже з самого ранку. Про те, що тут можна придбати на розлив знали усі, але одночасно це було великою таємницею, бо ж не дай бог податкова дізнається. Та сьогодні кав'ярня була порожня. Можливо це через мокрий сніг який розпочався ще вчора увечері? 

Тітка Люба сиділа біля віконечка в очікуванні жертви яку можна буде розвести на стаканчик кави. Я її не чіпала, вона була щось на кшталт талісману. Що ж стосується мене то я тупо гортала сторіс в телефоні не зосереджуючись на змісті. Не можу сказати, що відсутність покупців мене надто турбувала, скоріше навпаки. Взагалі день обіцяв бути самим звичайним і я нічого від нього не очікувала.

Тому коли в кав'ярню увійшла Марина- наша поштарка це мене ніяк не здивувало. Марина була огрядною жінкою, незрозумілого віку. Мені здається, що вона працювала в нашому відділені з самого його заснування. Ну ось скільки я пам'ятаю вона завжди була там. Сиділа за круглим столиком на якому стояла суха герань і банки з консервацією і щось писала. Коли ти заходив в приміщення вона дивилася на тебе таким поглядом наче ти прийшов до неї додому і відриваєш від важливих справ. Влада Марини на почтовому відділенні була незаперечною.

Поштарка навіть не привітавшись підійшла до мене і кинула на стійку товстий конверт на якому каліграфічним почерком було написане моє ім'я. Чесно кажучи це мене трішки здивувало. Я взагалі не бачила таких листів, лише в фільмах про  малолітнього чарівника коли його запрошували в школу магії. 

-Тобі лист!- роздратовано прогарчала Марина. - заказний, розпишися. 

Вона тицьнула мені під ніс жовтий папірець і дешеву ручку. Я розгублено підписалася, після чого та , щось сердито бормочучи собі під носа пішла геть. Я обережно взяла листа , на якому друкованими літерами значилися моє прізвище і ім'я. 

Пані Софії Попеску

І внизу 

Особисто в руки. 

Все це мені здалося дивним. Я з підозрою дивилася на цей лист і намагалася зрозуміти,хто б це мені міг написати так офіційно. Можливо це банк? Я вже давненько не виплачувала взятий на ремонт квартири кредит і якщо бути відвертою навіть не збиралася цього робити. Можливо ви скажете , що моє рішення аморальне, але ж я не вина в тому, що ціни ростуть так швидко, а моя зарплата не те, що не росте, а схоже навпаки . Щось я підозрюю , що мій хазяїн почав вираховувати з мене квартплату за те, що я тут майже живу. 

-Що доню, любовного листа отримала? - поцікавилася тітка Люба і посміхнулася беззубим ротом . 

-Ага...від банку.- ледь стримуючи роздратування відповіла я і хотіла було вже викинути листа в сміття як в кав'ярню увірвався Віталька - синок мого хазяїна. Високий, накачаний  і пихатий, перший парубок на селі і здається в усьому Глущанському районі. Ще б пак не бути йому першим парубком коли твій татусь місцевий магнат. Він весь розшарівся від холоду , а загоріле чи то в солярії, чи на якихось Мальдівах обличчя сяяло від задоволення. 

-Привіт першій красуні! - вигукнув він, і пожбурив шкіряні пальчата на стійку скинувши з неї гірку бумажних стаканчиків для американо. 

-Здається лише учора ти говорив те саме Зіньці, що торгує навпроти. - сердито пробурчала я і полізла під стійку збирати стаканчики. 

-Коли ж це я міг таке говорити?- щиро здивувався Віталька . - Зінька схожа на облізлу курку в дощову погоду. 

З цим я могла посперечатися. Не те, щоб Зінька мені подобалася, але вона все ж таки була красунею. Справжньою білявкою з пишним , довгим волоссям, пухкими , червоними устами які здавалося були створені для поцілунків і сірими виразними очима , що лукаво дивилися з-під густих , чорних вій. А ще у неї був брат близнюк з яким би я була не проти завести роман. Хоча він і був молодший за мене на цілих три роки, але ж симпатичний який....

-Це ти так говориш бо вона тобі не дала.- сердито відповіла я , збираючи стаканчики і відчуваючи на собі його погляд. 

Чесно кажучи, Віталька був мені неприємним, але я ж не могла його ось так взяти і послати. 

-Нічого подібного, вона дійсно схожа на курку, навіть мізки курячі, як і в її дружка Макса. 

Схоже, що він не забув останню сутичку з тим кого називав Максом. Насправді той був ліпшим другом Дениса і вони завжди ходили разом, та здається , що між ним і Віталькою відбулася сутичка. Підозрюю , що причиною цього була Зінька.

-Можливо й так, я не врач. Але Зінька виграла місцевий конкурс краси і зайняла перше місце. - нагадала я йому і поставила на стіл стаканчики. 

-Це тому, що жюрі було підкуплене. 

-Що? Тільки не говори дурниць.- обурилася я.

Сім'я Іваненків не бідувала, але й заможними їх назвати не можна було. Навряд чи Зінька зі своєї зарплатні звичайної продавчині стала би купувати жюрі. 

-Якби ти брала участь в тому конкурсі то неодмінно виграла б. - запевнив мене Віталька і  його рука лягла на мою. 

Я хотіла було відсмикнути але він міцно стиснув її при цьому пильно вдивляючись в очі. 

-Послухай...- пристрасно прошепотів він , погладжуючи мою руку.- Тобі так личить нова форма. Я міг би прийти сьогодні увечері і ми могли б погратися в щось на кшталт владного хазяїна і цнотливої служниці.