Читати книгу - "Наречений у спадок , Олесь Король"

-Цікаво , скільком ти вже пропонував цю гру? 

-Ти перша. Батько ж недавно цю форму закупив. Надивився якоїсь фігні і захотів щоб його дівчата виглядали як служниці в отих дурних фільмах . Але як на мене ідея вдала. 

Він хтиво посміхнувся і його погляд зупинився на декольте. Ну у всякому разі він відповів чесно. 

-Слухай- нахиляючись до нього, прошепотіла я. - В мене є краща ідея. Пропоную зіграти в іншу гру на кшталт пихатого синка місцевого багатія і робітниці його батька яка детально розповідає куди тому краще сходити, щоб трішки збити свою пиху. 

Схоже моя відповідь не надто сподобалася Вітальці. 

-А чи не надто ти зарозуміла? Корчиш з себе цяцю, а тим часом всі знають, що ....

Що такого всі знали в місті він так і не сказав. Його погляд впав на конверт . 

-Що ? Отримала лист щастя? - вигукнув він і схопив листа раніше чим я встигла протягнути руку до нього. 

-Відай!- холодно веліла я . 

Та Віталька не збирався віддавати листа . 

-Підійди і забери. - з нахабною посмішкою відповів він підносячи листа високо над головою. 

- Навіть не подумаю. Віддай. 

В цей час задзвеніли китайські дзвоники, сповіщаючи , що хтось увійшов до кав'ярні. Це були двоє хлопців і серце моє тривожно закалатало в грудях бо один з них був Денис. Він був точною копією своєї сестри (все ж таки вони були близнюки) лише волосся стриг коротко та воно всеодно неслухняно крутилося на потилиці. Можливо він виглядав як дівчисько та мені такі подобалися. Він ніби то зійшов зі сторінок пінтересу. Його друг Максим був звичайнісіньким як то кажуть " качком" , нічого особливого. Їх прихід примусив мене забути про Вітальку і про листа. До біса їх, якщо тут кохання всього твого життя прийшло. 

-Привіт Софі!- привітався Максим і всівся за столик поряд з тіткою Любою. 

-Привіт хлопці . Вам як завжди? 

-Так звісно. Дякую. 

Це вже сказав Денис і я зашарілася. Чомусь я постійно червоніла і ніяковіла варто було йому звернутися до мене  

-Якісь проблеми Софі? 

Максим з підозрою дивився на Вітальку. Ні для кого не було секретом , що між цими обома була взаємна неприязнь. 

-В нього мій лист. 

-Тобі, що ? Мама не казала, що читати чужі листи непристойно? - поцікавився він у Вітальки, який все ще тримав конверт в руках.

Максим погрозливо направився до нього. Віталька все добре обдумав і вирішив , що розпочинати бійку не варто. Він презирливо посміхнувся і кинув листа на підлогу. Денис тут же підняв його і простягнув мені. 

-Дякую...- прошепотіла я і відчула як кров знову заливає моє обличчя. 

Я відчула нервове тремтіння коли його тонкі пальці торкнулися моїх. 

-Це з банку? - він співучастливо дивився на мене. 

А я думала не про лист , а про його погляд і про те, що якби він , а не Віталька запропонував мені рольову гру я би не відмовилася. За всіма цими думками я зовсім не помітила як той вийшов геть.

-Не знаю. 

-Можливо відкриєш? Якщо не відкриєш і не прочитаєш то ніколи не дізнаєшся про те, що там. 

Він мав рацію, та я якось і не дуже хотіла дізнаватися , що такого там в тому листі. Денис терпляче очікував коли ж я розірву конверт і я це зробила, хоча й неохоче 

 В конверті знаходився роздрукований лист в якому зазначалося ,що пані Софія Папеску являється єдиною спадкоємницею пані Арабели Папеску і після її смерті унаслідує маєток " Вітряний пагорб", знаходився в самому серці Карпат неподалік від невеличкого курортного містечка N,  а також двадцять п'ять тисяч доларів з яких прийдеться ще виплатити податки і борги. 

-Двадцять п'ять тисяч? - обурився Максим який прочитав лист,з-за моєї спини - Щось замало . Мій батько також подібного листа отримав так в ньому йшлося ,що він отримав у спадок від дядька з Нікарагуа аж один міліон і сто дев'ять тисяч доларів правда для того, щоб отримати той спадок потрібно адвокату п'ятсот доларів заплатити. 

Денис з осудом подивися на свого товариша.

-Тут нічого не йдеться про п'ятсот долларів. Можливо ти дійсно отримала спадок. - спокійно заперечив він . 

Я лише сердито фиркнула у відповідь і зімявши листа кинула його в сміття. 

-В мене немає ніякої тітки на ім'я Арабела і я більш чим впевнена, що це чергова авантюра щоб кинути на гроші. Так, що будете каву? - надто різко змінила я тему. 

Хлопці стверджувально кивнули у відповідь. Тітка Люба про яку всі забули підійшла до них і почала свою звичну байку про день народження. Навряд чи вони їй повірили, але каву купили. 

З тієї пригоди пройшло трохи більше тижня і я зовсім забула про того листа. Напевно це все тому , що в мене почався роман з Денисом. Після тієї сутички з Віталькою він майже кожен день приходив до кав'ярні . Ми теревенили , пили каву і трималися за руки наче малі діти. Я вже дочекатися не могла коли ж він наважиться мене поцілувати, але схоже, що прийдеться брати ініціативу в свої руки. Інколи до нас приєднувалися Максим і моя напарниця Ірка- невисока , повненька блондинка  Так було і цього дня. Ми всі четверо сиділи за столиком біля вікна. Час пік давно скінчився і в кав'ярні не було нікого. Навіть тітка Люба десь поділася. Сніг давно розтанув і тепер моросів дощ, а по сіріх вуличках повз сивий, густий туман. Настрій був таким же сірим і похмурим як і все довкола. Я думала про те як звабити Дениса. Можливо затягнути його десь в темний куток і поцілувати?  Ірка фліртувала з Максимом, хоча наскільки мені було відомо їй подобалися зовсім інші хлопці- високі і стрункі, таких як малюють в аніме. Хоча зі сторони вони виглядали досить милою парою. 

Я нервово здригнулася, коли двері в кав'ярню прочинилися і набридливий дзвін сповістив про прихід клієнта. Це був високий, худий чоловік похилого віку одягнений в сіре пальто і чорний капелюх. В руках він тримав шкіряний портфель .Чомусь мені одразу пригадалися оті старі фільми про шпигунів, хоча чоловік більш скидався на приватного детектива з фільмів про таємничі вбивства. Я вся напружилася , а , що якщо цей тип з банку?