Читати книгу - "Осіннє заціпеніння, Олексі Чупанськой"

стажем після того, як повідключають телефони, беруться за важкого стола для нарад, вибудованого у формі букви Т, а чи навіть букви П. Натужно крекчучи, вони штовхають столи до дверей, створюючи надійну барикаду. А тоді, трохи відсапавшись і задля заспокоєння хильнувши зі спеціального графина коньяку, вони роздягаються, охайно кладуть свої сірі костюми у сейф, звідкіля щойно діставали коньяк, і починають сотати павутину. Вони видобувають тонкі напівпрозорі нитки зі своїх пахових залоз і спритно вистрілюють ними у кут на стелі, поступово формуючи там затишний сірий кокон. Коли кокон майже готовий, вони ще раз наостанок оглядають кабінет вісьмома затуманеними очима, деруться на стелю і потім ще якийсь час важко вовтузяться у коконі, бурмочучи «ну й хуй з вами всіма». За кілька хвилин кабінет уже зяє пусткою, і далеко не кожному відвідувачеві, який тут міг би опинитися, могла прийти в голову думка, що отой майже непомітний наріст на стелі насправді і є начальник жеку.

А коли вдома діти запитують, куди зник татко і чи прийде він сьогодні додому, їхні дружини лише вимучено усміхаються і кажуть, що татко у відрядженні й повернеться за кілька днів, а самі непомітно витирають неслухняну сльозу і подумки клянуть себе за те, що свого часу послухали матерів і нібито досвідчених подруг та погодилися одружитись із начальником жеку, ще не знаючи, на що підписуються.

Так, реальність витончується, ну й хуй із нею, думає начальних жеку, сонно ворушачись у коконі під стелею.

* * *

Зграйка дітей мовчки стоїть під дощем на баскетбольному майданчику з перекошеними щитами і відірваними кільцями, на якому остання гра відбулася багато років тому, і відтоді трава з будяками здобули остаточну й рішучу перемогу над асфальтом та спортом загалом. Діти схилилися і уважно розглядають щось чорне й волохате. Хлопчик з блідим, ніби обмазаним вапном, обличчям кілька разів копає носаком черевика тільце кота.

— Це все через відьму, — каже дівчинка, нижню губу якої перетинає підсохла кірка тріщини, — не треба було в неї кидатися тими шаріками.

— Сука, — кидає скособочений хлопчик, у якого права нога помітно коротша за ліву, і всі знову мовчки дивляться на мертвого кота.

— Треба його віднести до Капітона — той знає, що з такими робити, — озивається хлопчик з блідим обличчям.

— Капітон може за це попросити нутро, — дещо налякано каже дівчинка.

— Капітон завжди щось просить, — байдуже відповідає скособочений хлопчик, — вже всі щось давали, одна ти у нас пластілінова принцеса.

— Да, резюмує блідолиций, — несемо його до Капітона.

Дівчинка зітхає і йде за всіма. За якийсь час вони минають порожню прохідну гаражного кооперативу і розчиняються у сутіні іржавого лабіринту гаражів.

* * *

Дрібний дошкульний дощ сіється до ночі. Діти повільно тягнуться алеєю, що грубим ланцетом розтинає мікрорайон майже однакових панельних девятиповерхівок. їхню понуру одноманітність інколи розбавляють приземкуваті муніципальні споруди невідомого призначення, і ще подекуди — будки ларьків з оманливими вивісками «Продукти харчування», біля яких у тьмавому мертвотному світлі похитуються перехняблені постаті, вихаркуючи хриплими голосами безкінечні, позбавлені всякого сенсу дискусії. Щоразу, минаючи ті ларьки, діти пірнають у тінь і намагаються бути якомога непомітнішими — вони не люблять клієнтів «Продуктів харчування». Ті відповідають їм взаємністю.

— Х-холодно, — бурмоче кульгавий хлопчик, а тим, — киває у бік любителів «продуктів харчування», — хоч би шо!

— Вони спиртом гасяться, спирт зігріває, — байдуже каже хлопчик з блідим обличчям.

— Але й нутро роз’їдає, — додає дівчинка з тріснутою губою. — Якщо випити багато спирту, він роз’їсть усе нутро, і тоді будеш всередині пустий, як бубон.

— Можна подумать, вони колись буди повними, — кульгавий хлопчик презирливо плює на встелені опалим листям плити алеї.

— Довго ще? — Дівчинка з тріснутою губою пересмикує худими плечиками і сильніше натягує на вуха вологу шапку.

— Поки не найдем жек, — відповідає кульгавий хлопчик, — ти ж сама знаєш.

— Тут немає жеку, ми вже весь район обійшли, — починає скиглити дівчинка.

— Скрізь є жек — і тут він теж є, — впевнено заявляє хлопчик з блідим обличчям, — просто треба краще шукати.

Дівчинка з тріснутою губою лише роздратовано махає рукою і знову поправляє шапку.

— І взагалі, — продовжує хлопчик із блідим обличчям, — це ми через тебе тепер тут шаримося, так що могла б і потерпіть.

— Ага, — додає кульгавий хлопчик, — наша пластілінова принцеса не захотіла віддавати Капітону нутро.

— Ти вже був віддав, — дівчинка з тріснутою губою промовисто дивиться на праву, помітно коротшу, ногу хлопчика.

— То було інше, — бурмоче кульгавий хлопчик і відвертається.

— Так уже й інше! — Дівчинка з тріснутою губою виривається на кілька кроків уперед і демонстративно заплигує на лавку, а потім легко зіскакує вниз.

— То було інше, — наїжачившись, повторює кульгавий хлопчик. — Вона тоді лежала в реанімації, Капітон сказав, що якщо я не дам йому нитку, то вона може померти, розумієш ти, чи ні?

— Я не знала, — враз знічується дівчинка з тріснутою губою.

— Не знаєш, так ото не треба вякать. — На обличчі кульгавого хлопчика з’являється дивний вираз, ніби він з’їв щось кисле, і хлопчик відвертається у бік темного громаддя панельки, де лише у кількох вікнах горить жовтувате світло — решта вікон сліпо дихають пітьмою і через це на них неприємно дивитися.

— Він спеціально так неакуратно нитку витягував, що у мене тепер оце із ногою... — трохи заспокоївшись, додає кульгавий хлопчик. Все через те, що я довго не хотів йому давати її витягувати.

— От йобаний насос! — Хлопчик з блідим обличчям кривиться і роздратовано спльовує вбік. — Як думаю про це — мене аж дьоргає! Старий козел!

— Козел козлом, але він же завжди виконує те, що обіцяє, — зауважує дівчинка з тріснутою губою.

— Не завжди, — якось неохоче каже блідий хлопчик. — Минулого року, коли в Артура із машторфа щось із матір’ю сталося, ніби якась онкологія чи що, і її тоді поклали в ту лікарню, що на кінцевій дванадцятого, ну ту, про яку ще кажуть, що звідтіля