Читати книгу - "Полонянка власних снів, Любава Олійник"

Розділ 1

Таке життя нагадувало добре зрежисоване кіно чи відрепетирувану виставу, де персонажі - маріонетки. Нас з братом супроводжували на офіційні заходи, возили до школи, коледжу, на змагання. Решту часу – за нами наглядали, ми як правило проводили вдома.

Дім був збудований вкінці двадцятого століття за останніми високими стандартами дизайнерів та архітекторів з усього світу. Знаходився на грецькому острові Евбея, що в Егейському морі. Він мав чотири поверхи, в яких розміщувалися дев’ятнадцять кімнат. На першому поверсі містилися дві зали для офіційних заходів та святкувань, велика їдальня, кабінет. Другий поверх – володіння батьків: окрім їхніх кімнат-покоїв були кабінет, бібліотека та кілька гостьових кімнат в західному крилі. Третій поверх також розділявся на східне крило, в якому мітилися братові кімнати, центральна частина  - це музична зала, танцювальна, спортивна. Мої покої розміщувалися в західному крилі. Четвертий поверх складався з гостьових кімнат.

Попри все, дім був схожий на якісно відфотошоплену картинку. У ньому не було затишку, хоча дизайнери усе ретельно спланували, а слуги вилизували кожен куточок в палаці та в саду. Подвір’я було також ідеальним з садом, що виходив на задній двір. Центральна і фасадні частини подвір’я являли собою міні-дворик знаменитого версальського палацу: з підстриженими деревами, кущами та вимощеними кам’яними доріжками, якими ніхто ніколи не ходив. Квіти чітко росли за графіком та були висаджені під лінійку. Зовні все було ідеальним.

У цьому домі улюбленем місцем була моя кімната. На семиріччя батьки доручили дизайнерам облаштувати для мене нову кімнату, до того у нас з братом Мануїлом була одна кімната - дитяча. Це просторе і світле приміщення в західному крилі третього поверху, що має окремий вихід до ванни та гардеробної. Кімната має балкон з видом на сад і завдні частини двору. Їх я особливо любила, адже тут росли «справжні» дерева, навіть кілька яблунь. А вдалині виднівся мальовничий краєвид з гірським грецьким узбережжям. Кімната виконана у світлих молочних, пісочних та бірюзових тонах. Вікна обрамлені легкими ажурними тюлями і шторами з тонкої органзи. Велику частину кімнати займало «ліжко принцеси» з балдахіном, що протягувався до самої стелі. Крім нього в кутку були робочий стіл та стінка з книгами і колекцією напівдорогоцінного каміння. Для мене кімната служила і ігровою, і спальнею, і моєю особистою фортецею. Ніде я не почувалася настільки комфортно і захищено. Тут я проводила весь свій час.

Бути на самоті звикла з дитинства. Мама любила нас, проте уваги приділяла мало, хоча ми були забезпечені усім. Няня Мері нам замінила справжню матір. Молода жінка з Хорватії, що влаштувалася до нас на роботу, коли мені було три роки, захопила нас турботою. Мері розраджувала,  допомагала в навчанні, приносила до кімнати красиві камінці, яких було вдосталь в домі.

Оскільки моя родина мала рудники в Центральній Африці, Північно-Східній Індії та Австралії, то я колекціонувала камінці абсолютно різних видів. Зачаровували їхні переливи, в деякі можна було вдивлятися годинами, спостерігаючи чудернацькі візерунки долі. З роками я почала їх вивчати і досліджувати. Тепер я з легкістю відрізняла усі різновиди агату, амазоніту, берилу та кварцу, содаліту та ларімару, яшми та шпінелі, обсидіану та малахіту.

Щодо самоцвітів: улюбленою стала куля з опалу - дорогоцінного каменю світлого напівпрозорого молочного кольору з дивовижними райдужними переливами всередині. Я побачила її на столі поміж інших каменів. Тоді батькові привезли партію зразків з Африки, а я зачарувалася дивовижними веселковими відблисками. Як дитина, що просить цукерку, - такими були мої очі, тож  мати без вагань, правда за згодою батька, мені її подарувала.

Це єдиний мій подарунок від справжньої матері. Інших подій того вечора, воліла б не згадувати. Батько приревнував її до одного з закордонних партнерів, з якими укладали новий договір. Мама добре знала французьку, тож перекладала батькові настанови і всі умови. Молодий француз, за словами батька нахабно поводився, кидав безцеремонні двозначні погляди, а мати давала йому привід. Повчав її фізично, розбивши голову та обличчя їй до крові. Я тоді стала мимовільним свідком тих подій. Скажені очі батька, його кам’яні кулаки… - до сьогодні в пам’яті спливають лише фрагменти тієї доленосної розмови. Він підійшов до мене, нахилився і сказав, що якщо не буду мовчати, відправлюся туди ж. Маленька дівчинка запам’ятала назавжди, що батькові перечити не можна. Зранку мами в домі не було, пізніше також.

Невдовзі він одружився вдруге, а нам звелів чужу жінку називати мамою. Мою маму звали Естер, татову нову дружину також. Вона до нас відносилася нейтрально, як до меблів, ніколи ні в що не вмішувалася і була зайнята собою.

Вдивляючись у калейдоскоп мерехтливих внутрішніх відтінків майже неонових кольорів, що грали на сонці, я цілими днями могла бавитися кулькою, яка була трохи більшою за долоню, тримала її в руках до пізньої ночі, уявляючи магічну сферу. Часто навіть засинала з нею. Тоді мені снилися магічні сни, де я потрапляла до інших світів і жила яскравим життям, нехай хоча б уві сні. Мої нічні сни переносили мене у інший світ – який я створювала самотужки. Закриваючи очі і промовляючи «спеціальний пароль», який вигадала ще в дитинстві, я переносилася на узбережжя теплого моря. Там, у затінку дерев слухала шум хвиль, бавилася піском. З часом на березі з’явилася простенька хатинка, причал… Потім узбережжя наповнилося мешканцями, в морі почали плавати кораблі, і воно розрослося до великого та красивого міста. У цьому  місті розквітала  торгівля, вирувало життя… Я знала всіх жителів, адже була його правителькою…

Ось так сни рятували мене від безцільного реального життя, де за мною вівся постійний нагляд і жорсткий контроль з боку батьків і слуг. Друзів ніколи не було, - мені було заборонено приводити знайомих у дім. В школу нас відвозив охоронець на автомобілі. Звісно вчилася я на відмінно, проте і це не цікавило нікого в моїй «дружній сім’ї».