Читати книгу - "Бог Війни, Єва Єндрик"

***

- Підйом! Відділення, вставай!

До дзвінка будильника залишалося ще мінімум десять безцінних хвилин, та командиру уже не спалося.

- Встаємо, сонечко вже стало, пора працювати!

Зазвичай він був правдоруб, але цей раз був винятком. Сонця видно не було. Над КСП нависав суцільний бетонний купол хмар, надто темний і щільний, аби пропускати світло. Через таку сувору погоду здавалося, що зараз геть не четверта ранку, а восьма вечора. Ранкова темрява тут уже мало кого бентежила, проте вона помітно ускладнює ситуацію, роблячи людей млявими та діючи на свідомість дещо специфічно. ЖЕКА, наприклад, погано пам’ятав свої ранки. Здебільшого, він узагальнював їх до кількох слів, які не завжди були літературними. Слоган цього ранку був цензурним і доволі поетичним — «зі сну, та й в нору».

Після пробудження, швидкого сніданку та банки енергетику, аби швидше варив казанок, він зібрав манатки та сів у салон пікапу, навантаженого ящиками з БК. Протрусивши сонних пасажирів роздовбаними дорогами добрячу годину, авто досягло пункту призначення — бліндажу, з-за якого виднівся припорошений імлою тьмяний диск сонця і темні обриси чогось, віддалено схожого на місто. Хлопцям дали 15 хв на перекур, хоча тут навіть смалити цигарки не треба було, адже «бункер» був настільки прокурений, що півгодини подихати вистачило б, аби будь-кого зробити залежним від нікотину. Стіна спального відсіку була вимощена пачками з-під «кента» та «елему» з численними автографами і графіті кульковою ручкою по типу «Не вбив снаряд — уб’є дим». Над входом до Бліндажу висіла табличка з іронічним «Не курити!».

Усередині відбувся швидкий брифінг ситуації. Звісно, операція планувалась і всі, включаючи ЖЕКУ знали свої задачі і місця, проте це було два дні тому, а час вніс свої корективи. «16 жовтня, 6:30, звільнене смт Н, штурмова операція «Дезинсекція». Мета операції: зачистка міста від залишків сил окупанта. Оцінка: відсутність бронетехніки, низька вогнева міць артилерії, невелика кількість особового складу. Відсутність укріплень». Для операції відведено два відділення: X та Y, зі стрільцями, кулеметниками, снайперами і саперами.

- На жаль, внесена невелика несподівана коректива: друге відділення, що мало надійти з міста К, потрапило під артилерію на півдорозі і не виходить на зв'язок, проте чекати ми не будемо, є команда діяти вже.

Неголене обличчя комбата додавало йому років і особливого брутального шику. Він не був у бронику, як усі - звичайна піксельна форма і кепка. На грудях шеврон з пафосним написом "ЗВІРЮГА" та усміхненим білим черепом на зеленому тлі. Це прикольно контрастувало з гумовими капцями типу кроксів і фенькою на лівому запясті, зробленою вочевидь невмілою дитячою рукою. Правий бік обличчя комбата трохи вище вилиці прикрашала червона пляма – свіжий шрам від опіку. ЖЕКА завис на мить, роздивляючись комбатові капці, а коли підвів очі і зустрівся з суворим поглядом сірих очей, трохи зніяковів.

- Шо, снайпер, дивишся? Врослий ніготь – це тобі не цяцьки! Підростеш – поймеш. Скільки їх точно – ми не знаємо, - продовжив він звертаючись до всіх присутніх, - Місто виглядає порожнім, але так точно не є і робота для вас буде, хлопці. Учора пташка зафільмувала лише одного орка, та й той з переляку застрелився. З чого робимо висновок, що ворог демотивований і дезорганізований, - голосом лектора сповіщав ЗВІРЮГА.

 -  За нашими оцінками, мусять бути ще десять-надцять тараканів, які не встигли вийти з міста. Теоретично, вони переміщуються в цих пятиповерхівках, - тицьнув комбатів засмальцьований палець у карту на моніторі, - Там теплак засік невеличкий рух. Решта по підвалах в цьому районі. Не лишають позицій, то мабуть мають наказ тримати, а може уже й підкріплення підтягується. Тому, по бирику, хлопці. А там і друге відділення підійде, як дасть Бог...

Згадка про Бога подіяла на ЖЕКУ підбадьорливо. Як і перспектива роботи у місті. Жодне завдання не можна називати легким, як і роботу снайпера загалом, але отакі квести населеними пунктами і закинутими будівлями він любив ще з юнацьких часів захоплення страйкболом.

Обрати точку, залягти і чекати. І коли ззовні все виглядає як марудне відлежування в очікуванні подекуди одного-двох пострілів, для ЖЕКИ це пригода, бо всередині його голови відбувається пошук цілі і аналіз всього, що він здатен розгледіти в оптиці своєї Ганнусі. Це хвилююче спостереження за деталями і нюансами, обрахунок вітру і вологості, відстані і напрямку, а також побудова теорій – куди б я заховався, якби був на тому боці?

Снайпер — це майже психолог, який ніколи не говорить зі своїми клієнтами, але вивчає їх звички та поведінку, що дозволяє йому залишатися в тіні та передбачати рух об’єктів.

Обираючи точку для роботи, ЖЕКА вивчив крихітне місто з його спальним масивом, промзоною і розмазаними по околицях приватними секторами. Найвищою точкою була будівля на території заводу. Чудово було те, що вона мала аж вісім поверхів і вікна на обидві сторони міста, даючи гарне коло огляду. А от хріновим її нюансом був лише один вхід/вихід. ЖЕКА не любив таких будівель і уникав їх по можливості, але цього разу вибір був не великий, тож крутити носом було не на часі.

Його номер другий, ВАКУЛА, враховуючи нові обставини і те, що група виявилась меншою, аніж передбачалось, обрав точку  східніше, трохи углиб міста, у будівлі напівзруйнованої поліклініки, що піднімалася трішки вище основного житлового масиву.

Сірі бетонні стіни, які раніше зливалися з небом, тепер темнішали під контрастом довгоочікуваного сонячного світла. Випалені та вибиті вікна хатин передмістя змушували фантазію грати на повну, і підозріло витріщатиись у порожнечу чорних прямокутників у пошуках руху. На узбіччях насипом лежали недоїдки вогню — обвуглені дерева, потрощені автомобілі, дитячі візки, шматки одягу, бетонні блоки та купи попелу, в яких уява малювала рештки тварин і людей.

На фоні всього цього депресивного пейзажу виділявся потенційний прихисток ЖЕКИ на найближчі два-три дні - Завод. Схожий ЖЕКА бачив лише у своєму рідному місті. Величний і страшний, Завод нависав над населеним пунктом, неначе цитадель темного володаря. Грандіозна й монументальна забудова вражала не так своїм зовнішнім моторошним виглядом, як розміром: восьмиповерховий корпус, певно, офісний, далі на території були ще два корпуси невідомого призначення, проте вже по 2 поверхи, а посередині цього радянського монументалізму простягався широчезний, майже на три чверті від усієї площі заводу цех з великими вікнами в стінах та даху, дивлячись крізь які можна було зробити висновок: будівля була закинута і недоторкана ще з дев’яностих.