Читати книгу - "Бог Війни, Єва Єндрик"

Щойно вистрибнувши із машини та отримавши команду, усі роззосередились по різних напрямках. ЖЕКА разом зі стрільцем подалися до цитаделі, швидко оглядаючи кожен поверх на предмет мінування, чи орка, котрого розвідка не розгледіла у тепловізор. Велика площа забезпечувала можливість змінювати кут огляду і працювати на кілька напрямків у разі потреби, крім того, офісна будівля, певно містила немало декорацій, що дозволить облаштувати робоче місце в лакшері-зону.

На першому ж поверсі ЖЕКА відчув присутність незмінних складових майже будь-якої будівлі знищеного війною міста — трупний сморід та запах цвілі. Ідеально. Навіть якщо б хтось тут переховувався, його можна було легко знайти — він би кашляв, неначе туберкульозник у диспансері, тому ЖЕКА, натягнувши на нижню частину обличчя арафатку, без надмірного поспіху оглядав своє нове тимчасове помешкання. Перший поверх мав величезну залу, з якої сходи каскадом розходилися вниз та вгору. «Чисто!» - гукнув він стрільцеві, і почув його «Чисто!» на сходинках вище. Спустившись, він зміг роздивитись герметичні двері до справжнього бункеру, проте вони були заварені, вочевидь аби жоден смертний не зміг скористатися ним за призначенням. Другий поверх мав вихід на рампу у внутрішній двір усіяний вирвами від снарядів, а інші два корпуси виявилися лише залишками стін. «Чисто!» На третьому поверсі був медпункт, а в одному з коридорів стояли ящики з пляшками з-під алкоголю та каністри і слоїки з запальною сумішшю. Коктейлі Молотова, з часів початку вторгнення, чорні від надмірного вмісту мастила, проте здатні горіти й пепетворювати ворожі танки на мангали. На четвертому поверсі залишки кафетерію і певно, вхід до цехів, знову ж таки заварений та підпертий меблями, на п’ятому — апаратні відсіки з купою кабелів, старих моніторів та металевими шафами із вимірювальними приладами. «Глянь сюди!» - почулося згори. Шостий поверх відрізнявся від усіх інших своїм станом — здавалося, наче щось прискорювало тут процеси гниття і розпаду. Тут була бібліотека, і зотлілі ребра книг з облупленими палітурками були оповиті цвіллю та павутинням. Воістину зловісне видовище варте бути декорацією для сцени з фільму жахів. Наступний поверх був відведений під нарадчі кімнати та раніше мабуть мав досить ошатний вигляд. Красиві шпалери, що з часом пожовкли, повідклеювались і звисали зі стін як гнила шкіра з мерця.

ЖЕКА впіймав себе на тому, що захопився дослідженням цього моторошно-прекрасного місця, тому швидко оглянув восьмий поверх, де був вихід на дах та кілька кімнат для персоналу.

Раптом почувся стукіт із сусідньої кімнати. ЖЕКА завмер. «Ми не могли помилитися, тут нікого не повинно бути» - напружено подумав він. Тихо та повільно ставлячи берці поміж шматками скла, він підійшов до місця звідки йшло шелестіння, що ритмічно повторювався, наче хтось порпався серед паперів у кімнаті, чи швидко гортав величезні сторінки. ЖЕКА оглянув вхід з обох боків — дверей не було, що полегшувало задачу. Зазирнувши у кімнату і пересвідчившись, що у дальніх її кутах було порожньо, він подав знак стрільцеві і пожбурив мультитул в лівий кут, рвучко застрибнувши у правий. Приміщення справді було порожнім, на одному вікні залишилися ролети, які шарпав легкий протяг. «Чисто!»

Шарудіння ролета діяло на нерви, але чіпати його було не можна, адже це могло би видати сховок у випадку, якби його проглядав снайпер з іншого боку. Все мало виглядати саме таким, яким було до появи ЖЕКИ. Ця кімната виявилася ідеальною — вона була кутовою, а вікна виходили якраз на багатоповерхівки.

ЖЕКА кивнув стрільцеві на знак закінчення спільної місії, і той побіг сходами униз, лишаючи його самого у гнізді. Вити гніздо – звичний ритуал. Намагаючись не підходити надто близько до вікон, ЖЕКА висунув важкий дубовий полірований стіл на центр зали, навпроти відчиненого вікна, раму котрого він непомітно підпер сірниковою кробкою, аби вона не рухалась. До кінця столу він приставив масивного директорського наче спеціально подаровану йому Заводом стільця з оббивкою, трохи поїденого шашелем, проте з м’яким сидінням та спинкою.

Розчехлив Ганнусю, оголюючи оптику і перевіряючи її прозорість, розправив сошки, поставив на стіл, відкинув кришки із прицілу та приєднав магазин. Потім Жека потяг за руків’я зведення гвинтівки та любовно споглядав улюблений, якийсь майже інтимний процес: набій виходить із магазину, потрапляє усередину ствольної коробки, потім надходить до дула, сховавшись назад за затвором.

Знявши гвинтівку із запобіжника, він пікнув рацією: «Снайпер на позиції», після чого став роздивлятися, як крихітні мурашки в пікселі десь далеко знизу рухалися углиб міста.

Роботу снайпера романтизують у кіно та книгах, неначе саме від якогось одного його вирішального пострілу може залежати доля країни. Хотілося б, аби все було так, проте наразі штурмовий загін там унизу міг накришити набагато більше ворогів, аніж один ЖЕКА у своєму гнізді. Його завданням було спостерігати за периметром, помічати закономірності і те, що вибивалося з їх ряду. Ледь помітний рух за фіранкою однієї з квартир, відблиск оптики, зміну обстановки на котромусь з балконів, нові об’єкти на дахах, словом – все, що виказувало б присутність ворога на позиції.

Були операції, в котрих він виконував швидше роботу розвідника, так і не зробивши жодного пострілу, бо навести снаряд на рух у глибині приміщення куди ефективніше, аніж пульнути туди однією кулею.

«Шмальнув пару раз, може поклав якого орка, а може й нє, а нам прильоти потім вигрібай із-за цих лежунів!» - скаржився колись один із піхотинців, коли ЖЕКУ і ВАКУЛУ призначили до їхнього підрозділу на завдання.

«Робота у мене лежача!» - іронізував ЖЕКА, звітуючи перед мамою, - «Всі наступають, а я лежу. Всі відступають, а я лежу.»

Хоча, заради справедливості, варто було зазначати, що інколи той єдиний постріл чи два, вносили таке сум’яття у ряди ворога, яке ламало увесь їхній рух вперед і перетворювало їх на стадо баранів, що розбігалися навсібіч, переслідувані дронами. Таке кіно глядач в інтернеті любить більше, аніж наприклад, кількагодинне лежання снайпера в одній позі. Та проте, саме приквелом до цього кіна ставав постріл снайпера у довбешку росіянського офіцера, чи ворожого снайпера, що кошмарив цілий підрозділ.