Книги Українською Мовою » 💙 Містика/Жахи » Бог Війни, Єва Єндрик 📚 - Українською

Читати книгу - "Бог Війни, Єва Єндрик"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бог Війни" автора Єва Єндрик. Жанр книги: 💙 Містика/Жахи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8 9
Перейти на сторінку:

Звуки стрільби поновлюються за вікном, вибух і яскраве полум’я спалахує десь зовсім поруч, освітлюючи тьмяним світлом залу.

- Чуєш, Боже Війни. Я думаю, я достатньо довго вичікував і якщо чесно, то трохи вже втомився. Тобі пора щось із цим робити. Я знаю, ти не залишив мене, але мені буде значно простіше вірити у тебе, якщо ти зараз з’явишся тут і врятуєш мене. Не будь як всі інші боги, будь нормальним, чуєш? Я ж ні про що не просив раніше. А от тепер прошу: прийди і врятуй мене, бо якщо я побуду тут довше, то психану і піду кришити тих орків внизу. Тоді ти втратиш свого найвірнішого адепта, так собі і знай! Вони ж там може і сплять здебільшого... але їх там скільки? Чоловік надцять?

Знизу долинули звуки метушні, перемовин по рації і короткі вигуки командним тоном, котрі неможливо було розібрати.

Відблиски заграви створювали мінливі тіні на стінах зали, посеред якої стояв ЖЕКА.

- Я тебе КЛИЧУ! Чуєш? Я знаю, що ти є. З’явись!

Слова губилися у залі без відлуння. Хоч кожен інший звук у цьому порожньому просторі звучав дзвінко, відбиваючись від стін, слова ЖЕКИ неначе входили у вату. Дивна акустична ілюзія, вкупі з оранжевим освітленням від пожежі десь унизу, давали вже знайоме відчуття несправжності цього місця і всього, що тут відбувається. Цей світ наче картонна пласка декорація, - подумав ЖЕКА. Наче ось зараз ця вистава скінчиться і з’являться люди у комбінезонах, які увімкнуть нормальне світло і заходяться розбирати усю цю бутафорію. Може хтось із них підхопить картонного мене і винесе у темну комірчину, де запхає поміж фанерних хмар і янголів з пап’є-маше.

У купі уламків почувся рух. Раптом усе задвигтіло і почало видозмінюватись. Дрібні камінці і друзки скла, шматочки металу, паперу і мотлоху, розкиданого довкола, побігли підлогою і ЖЕКА відступив, даючи їм дорогу. Вони приставали до чогось у центрі купи, що росла і рухалася. Рука мертвого москаля смикнулася і потяглася підлогою, а сам він перевалюючись з боку у бік, немов ганчір’яна лялька котрою керував хтось невидимий, був піднятий шматками бетону і скла і повільно переміщувався серед них. Скрегіт бетонних плит і хрумкотіння переламаних кісток, чвакання м’яких тканин і брязкіт уламків скла та металу звучали так, коли б усе це пропускали крізь велетенську м’ясорубку.

ЖЕКА стояв на місці, повністю захоплений видовищем, доки уся криваво-бетонна мішанина пропустила труп крізь своє нутро і виплюнула його верхню частину нагорі так, що її вершина увінчувалась головою, правим плечем і рукою, а ліва рука, чи то пак, те що від неї лишилося, стирчала спереду, на пів метра нижче. Ноги КОДИ були перемелені на кавалки, що виднілись поміж шматків бетону, виблискуючи кістками і патьоками темної гнилої крові у цій пекельній напівтемряві.

Кінцівки ЖЕКИ стали важкими і холодними. І без того спрагле горло судомно звело від сухості.

- Що це за нафіг такий? – прошепотів він.

- Це я... – прохрипів рот орка на вершині піраміди.

Його око розгойдувалось, коли він «говорив» і цей рух, наче рух маятника гіпнотизера, заворожував ЖЕКУ.

- Хто... «я»?

- Твій Бог... – уже більш розбірливо сказав рот мертвяка.

- Що? Як це? Тобто... отакий от вигляд? Ти серйозно?

- А що таке? Які такі невідповідності ти бачиш у моєму образові?

- Я просто... 

ЖЕКА замислився. Він не дуже уявляв, як має виглядати Бог Війни, але якби його попросили уявити, то це був би сяючий чоловік в золотих обладунках з блискучим мечем, або як мінімум, Супермен в елітному екіпі. Така собі адаптація до сьогодення.

А тоді, він зрозумів, що усі ці образи – наївний продукт інфантильних уявлень, навіяних мас-культурою, де боги красиві і благородні, неначе ліпші версії людей.

Тепер, якщо казати по правді, він не бачив невідповідностей. Бог Війни мав саме той вигляд, який і повинен був мати: сутність з руїни і смерті. Це і є обличчя Війни.

ЖЕКА спробував ковтнути, придушуючи судому у горлі, але слини не було.

- Я просто не думав про твою... зовнішність. Я...

- Тому боги і не проявляють себе. Ми воліємо бути безтілесною силою, але віряни весь час просять матеріальних доказів. Ну ось тобі я! – махнув задубілою рукою мрець.

- Так. Справді. Я просив тебе з’явитись, і ти з’явився. Дякую за це. Хоч я ніколи б не додумався до такого вигляду тебе, Боже.

- Не було часу для творчості. Зібрався з того, що було під рукою, так би мовити.

- Угу. Розумію.

- Ну, це ж було єдиним твоїм бажанням, так? Побачити, щоб вірити.

- Ні! Насправді, я просив про порятунок. Бачиш, Боже Війни... я тут застряг і подумав...

- Що я у тебе в боргу! – вигукнув він і видав булькаючі звуки, які ЖЕКА сприйняв за спробу сміятися.

- Ну, знаєш... з огляду на кількість жертв і молитов, я був певен, що заслужив на порятунок.

- ТИ знаєш хто я?

- Начебто.

- Ти знаєш ХТО Я?

- Ти Бог Війни.

- Я Бог Війни, - повторив він, - Я не Бог Порятунку, не Бог Життя, не янгол, що винесе тебе з біди на білосніжних крилах. Я! Бог! Війни! – загримів його голос у приміщенні, в якому знову з’явилася акустика.

- То ти мене не рятуватимеш? – уточнив ЖЕКА.

- Для чого б я це робив?

- Ну, для того, аби далі отримувати душі моїх ворогів. Я ж кожного присвятив тобі. Їх сотні! Хіба це не потужно для Бога?

- Людці. Ви завше думаєте, що виняткові. Ти справді вважаєш, що ти єдиний мій вірянин і ти особливий?

Купа нависла наж ЖЕКОЮ і мертвяк схилив голову, наче запитально дивлячись на нього одним оком, доке друге бовталося біля підборіддя.

- Тоді для чого ти з’явився? Міг би й не приходити...

- Я прийшов, бо це Останнє твоє прохання. Бачиш, я теж буваю сентиментальний, і коли мій раб, вмираючи просить узріти доказ мого існування, я вирішую бути щедрим і показатися... наскільки це дозволяє місце і час.

- Раб? Я ж Вірив у тебе! Я створив тебе! Не ти мене, а я – тебе! Людці?! Що за нахабство таке? Звідки ця зверхність? – ЖЕКА кричав в поплямоване синім обличчя з порожньою очницею, відчуваючи як гнів розігріває груди і руки, - Людці, кажеш! Де б ти був, якби не я і такі, як я? Чи не віряни творять богів? Чи не молитви і жертвоприношення живлять тебе і роблять існуючим? Скільки божків пішло у небуття забутими і полишеними, втративши усіх своїх адептів? Га? Скажи мені, Боже Війни!

1 2 3 4 5 6 7 8 9
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бог Війни, Єва Єндрик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бог Війни, Єва Єндрик"