Читати книгу - "ЗустрІнемось На ЦвинтарІ, Куля"

Соня знала це місто — найдорожчий ресторан, де збираються тільки багатії. Вона відвернулася в бік вікна й загадково посміхнулася.

Через чотири місяці після випадкової зустрічі Соні та Сергія до особняка, який розташовувався  на узбережжі міста N, під’їхала новенька Ламборджині Сіан яскраво червоного кольору. Камери на воротах засікли автомобіль і ворота особняка за кілька секунд розкрилися, пропускаючи машину всередину двору.

Автомобіль припаркувався і охоронець відчинив водійські двері. За кермом сиділа Соня.

— Господиня чекає на Вас, — упевнено сказав зустрічальник, — я проводжу.

Соня вилізла з люксового авто і, захопивши свою сумку з крокодилячої шкіри, пішла слідом за чоловіком.

У центральному залі будинку відвідувачку зустріла жінка років п’ятдесяти в строгому костюмі й замість привітання сказала:

— Що ж, тепер я можу Вас офіційно називати — пані Крилатова?

— Так, два тижні тому Сергій Крилатов став моїм чоловіком! Усе завдяки Вашому агентству, шановна Анжеліко! — Соня захоплено відповіла господині будинку. Вони привіталися рукостисканнями.

— Пройдемо в кабінет — там і поговоримо, — запропонувала господиня і вони піднялися сходами на другий поверх.

Там обидві жінки розташувалися одна навпроти одної за величезним дубовим столом. Перед господинею будинку — Анжелікою — лежали якісь документи.

— Отже, Сонечко, Ваш чоловік — Сергій Крилатов, один із топових бізнесменів у сфері обігу брухту чорних металів, власник кількох фітнес-клубів, найбільшого й найдорожчого ресторану в місті та бізнес-центру, — Анжеліка дивилася в якийсь документ, — і познайомилися ви з ним за нашим планом — на цвинтарі. Фактично, Ви його майстерно вполювали за нашими вказівками. Зі сльозами та скорботами.

— Так, саме так. І тому я хочу сказати, що Ваш концепт працює. Ось гонорар успіху — п’ятдесят тисяч доларів. Це додатково до тієї суми, яку я Вам уже заплатила за ідею, кандидатів і легенду про мою померлу двоюрідну сестру.

Соня витягла із сумки пакет із грошима й передала його Анжеліці.

— Із трьох кандидатів, яких Ви мені дали, — і далі говорила Соня, — спрацював саме Сергій. На тих двох інших елітних могилах центрального цвинтаря, де поховані дружини відомих людей і топових бізнесменів, вдівці з’являлися рідко. Двічі я бачила Омельченка, який поховав дружину три роки тому — однак він був п’яним до нестями, тож ні про який контакт не могло бути й мови. Крім того, справи в нього з фінансами не дуже добрі, як я зрозуміла — чула про банкрутство його багатьох проектів. На могилу дружини Пирогова вдвовець приходив уже зі своєю новою пасією — молода шмата вісімнадцяти років. Спритна дівчинка! Я стирчала на цвинтарі майже щодня, який більш-менш був придатний для відвідин, упродовж тривалого часу, включно з днями смерті та днями народження їхніх дружин. Поминальний день, звісно, не береться до уваги — у цей час там просто натовп їхніх родичів, друзів, п’янки і чвари.

— Коли ж Ви спіймали Крилатова?

— Начебто було якесь релігійне свято. Я точно не пам’ятаю. Але ситуація була відповідна.

— Дорогенька, ми не перший рік займаємося таким варіантом звідництва. Можна сказати, що це новий рівень. Ніякі пафосні клуби й ресторани не зрівняються із цим місцем. Там вони розкриті. Там у них клубочиться жалість і скорбота. Це тільки на перший погляд здається, що цвинтар дуже похмуре місце — інколи воно може бути й дуже щасливим. Для таких, як Ви. Ми допомогли вже понад сорока жінкам — усі вони нові дружини, коханки та подруги успішних і впливових чоловіків, які стали вдівцями. А деякі вже й самі вдови. Наша вихідна інформація перевірена і проаналізована — кандидати солодкі грошові мішечки. А уявних ваших родичів, до яких дівчата  ходять на могили, ніхто в місті майже не знає. Інформація про них мінімальна. Ідеальний варіант! Цвинтар — найкраще місце для знайомства та флірту! — Анжеліка говорила впевнено, без тіні сумніву.

— До речі, а моя вигадана двоюрідна сестра — хто вона?

— Приїжджа, після переїзду в наше місто загинула в автомобільній катастрофі. Родичів немає. Якщо Ваш новий чоловік і з’ясовував щось на початковому етапі вашого знайомства — нічого суттєвого йому зібрати не вдалося. Ніхто її не знає. Відомості в базах поліції — тільки офіційні. А чому Ви запитали?

Соня розсміялася у відповідь:

— Ми із Сергієм просто відвідували її могилу кілька разів. І,напевно, будемо відвідувати надалі. Він, навіть, запропонував поставити на могилі новий шикарний пам’ятник. Мені і далі необхідно грати роль сумуючої сестри.

— Тобто ви ще й облагородите місце поховання невідомої Вам людини. Непогано, — усміхнулася Анжеліка. — Цинізм іноді призводить і до таких результатів

— Анжеліко, можете Ви підібрати варіанти для моїх двох подружок? Їм не терпиться знайти собі багатих чоловіків.

— Ви знаєте, що наші послуги — не з дешевих. Мої контакти в адміністраціях центрального і двох районних цвинтарів, а також у відділах РАЦС, працюють, як годинник. Якщо в дівчаток є чим заплатити і вони готові ловити рибку серед могил — то ласкаво просимо.

— Вони готові її ловити хоч у чорта за пазухою — так їм хочеться бути багатими.

— Скажіть, Соню, а у Вас були якісь моральні забобони чи сумніви перед тим, як розпочати своє своєрідне полювання на вдівців? Ще й місце таке — поряд з небіжчиками…

— Ні, жодних сумнівів не було. Тим паче, що кладовищу залишився один крок до атмосфери центрального універмагу. Відразу бачиш можливості своєї здобичі. Багато з них на поминальні дні приходять як на модні покази. Усі найкращі бренди одягаємо на цвинтар!

Анжеліка піднялася з-за столу.

— Приводьте своїх дівчаток. Суму передоплати за послуги Ви знаєте. І хай не жартують із цим — а то шанс отримати могилу з іменним пам’ятником різко знизиться. Будуть лежати в безіменній. Або в «самому чорному морі»…

— Про що мова. Не хвилюйтеся — люди всі надійні.