Читати книгу - "Теорії змов. Як, Максим Яковлев"

У книжці «Дуже таємне сексуальне життя середньовічних жінок» (Rosalie Gilbert. The Very Secret Sex Lives of Medieval Women) 2020 р., що 2021-го вийшла в конспірологічному перекладі російською під назвою «Інтимне середньовіччя. Історії про пристрасть і цнотливість, пояси вірності та приворотні зілля», Розалі Ґілберт розповідає трагічну історію, ілюстровану мініатюрою з датованого 1327 р. рукопису, про жінку, яка завагітніла від свого дядька, а потім викинула дитину у вигрібну яму, що й зображено на малюнку 2. Далі пані Ґілберт розповідає про важливі відкриття, які дають дослідження саме таких вигрібних ям, і цитує археологів Аллана Голла і Гаррі Кенварда, що проводили розкопки в місті Йорк, Англія: «завдяки злагодженій роботі команди ми могли вивчити макроскопічні залишки рослин (плоди та насіння, фрагменти листя, мох тощо), комах та інших макроскопічних безхребетних, мікроскопічні яйця кишкових паразитів та останки різних хребетних, у тому числі людей» 3. Один мій приятель сказав, що досліджувати теорії змови — це наче копирсатися в лайні, і головне — треба бути вкрай обережним, щоб не підхопити якусь хворобу. Втім я не надто образився на його слова, бо мій російськомовний друг, незнайомий з творчістю класика сучасної української літератури Леся Подерв’янського, гадки не мав про те, хто такі Соломон Самсонович і Африкан Свиридович з п’єси «Казка про рєпку, або Хулі не ясно?». Вони дослідники калу. На початку п’єси ці науковці входять «мокрі і брудні», тимчасом як я під час збирання та аналізу конспірологічних теорій намагався максимально зберігати своєрідну ментально-когнітивну чистоту. За п’єсою, Соломон Самсонович і Африкан Свиридович «вдягнуті у все резинове. В руках у них прибори, якими міряють кал». Мій основний прилад для «вимірювання» теорій змови — особлива увага до конспірологічної методології та конспірацизму як світогляду, про які ви зможете дізнатися з цієї книжки. Утім я не поділяю висловленої моїм приятелем фекальної метафори щодо теорій змови та конспірацизму як такого, а от інші дослідники конспірології не гребують висловом shit happens (лайно трапляється), коли говорять про теорії змови чи якісь витівки конспірологів 4.

В англійській мові є чудовий вислів guilty pleasure, якому важко добрати адекватний відповідник українською, бо «винувате задоволення» не передає суті феномену. Кожен з нас разом з утіхою інколи відчував провину чи сором за свої дії 5. Щоб не наражатися на засудження з боку громади, ми можемо не зізнаватися в тому, що насправді нам подобається. Чесно, я не відповідаю на запитання про улюблений фільм, щоб не давати приводу для спекуляцій на тему, що ж коїться в моїй голові, якщо таке кіно мені до вподоби. Натомість пишаюся своїм захопленням оперою, попри те що, на думку режисерів голлівудських фільмів, багато маніяків-убивць скоюють злодійства під класичну музику, любов до опери — соціально цілком прийнятна практика. Читання ж бульварних любовних романів не вважається гідним захопленням для дорослих інтелектуалів, тому про це guilty pleasure вони навряд чи публічно зізнаються. Ще однією з причин поширення guilty pleasure є розмивання відчуття меж між фейковим світом ідеальних людей і їхнім реальним життям в умовах засилля соціальних мереж. Якщо користувач соціальних мереж порівнює себе з красивою картинкою іншого користувача, він ще дужче боятиметься показати себе справжнього, ба більше, зі своїм дивним і не завжди соціально схвалюваним захопленням. Може бути guilty pleasure цікавість до теорій змови, як і вигадування таких теорій: проглянувши безліч сучасних конспірологічних теорій на просторах інтернету, я зауважив, що найчастіше серед коментарів в обговоренні траплялися сумніви в тому, що їхні автори — «справжні конспірологи», а не замасковані під них бешкетники чи звичайні інтернет-тролі. Від вигадування конспірологічних теорій, може, хтось справді отримує задоволення, але не просте, а з почуттям провини, бо втягнуті в такі (псевдо)інтелектуальні ігри легковірні обивателі зазвичай приймають за чисту монету найдивакуватіші та патологічні фантазії. Провокативний швейцарський мислитель Ґі Меттан визначає конспірацизм (французькою complotisme) як соціальну патологію 6, а ця книжка розглядає історію становлення та складові такої «патології», хоч і не дає однозначної відповіді на запитання, в чому ж причини поширення теорій змови та їх шалена популярність.

Birds aren’t real! (Птахи несправжні!) — таку сатиричну теорію змови про те, що птахи — це насправді безпілотники, якими керує уряд Сполучених Штатів, щоб шпигувати за американськими громадянами, у вигляді флешмобу запустив на початку 2017-го 23-річний Пітер Макінду, який вивчав психологію в Університеті Арканзасу 7. Уявіть лише потенціал цієї змови: чайки крадуть їжу в людей не тому, що голодні, а щоб збирати зразки ДНК, і змовники з влади завжди про це знали, бо чому тоді лівий чи правий політичний спектр називають крило (англ. wing)? А чи бачили ви колись маленьких голуб’ят? Утім конспірологічна сатира про те, що чогось не існує, — не вигадка Макінду: у травні 1994 р. Ахім Гельд, який вивчав комп’ютерні науки в Університеті Кіля, у новинній групі de.talk.bizarre написав, що міста Білефельд не існує, що це «Змова Білефельда» (Die Bielefeld-Verschwörung), її вигадали і насаджують міфічні SIE — ВОНИ (завжди ось у такому написанні) 8. У 2009 р. студенти Білефельдського університету за гроші університету і приватних спонсорів зняли фільм про цю змову 9. 2012 р. федеральна канцлерка Анґела Меркель на зустрічі у ратуші міста Білефельд пожартувала, що, мовляв, за її відчуттями це місто існує, після чого у виданні Die Welt вийшла стаття під заголовком «Меркель також сумнівається в існуванні Білефельда» 10. Якщо масштаби міста з населенням у понад