Читати книгу - "Ірка, Moon Grey"

- Ми не звинувачуємо. Знаємо Іру. Але...

- Це що, баба Дора? - Ірка миттю завелась. - От стара .... хвойда!

Жінки переглянулись.

Ірка все зрозуміла.

- Я нічого не брала. А вашому інформатору передайте, щоб очі вмивала і нехай пошукає пропажу, бо я їй нагадаю, як вона тут була. І собаку викличу, щоб понюхала, де і в кого що лежить.

Жінки пішли і, мабуть, сказали Дорі про собаку.

Бо за добу все знайшлось неочікувано. Баба Дора не виходила з кімнатки і друга бабця носила їй попоїсти.

Ходив гомін по поселенню. Але історія не набула розголосу.

За тиждень Ірка побачила бабу і та зробила вигляд, що не знає дівчину.

Але Ірка не втрималась:

- Що, знайшлось те, що ви вкрали в себе?

Удруге вона знов нагадала про себе:

- А як вам надурняк попоїсти?  Я запрошую. Таку ж тушу підтримувати треба,- стьобала Ірка стару.

Одного дня Ірка перетнулась в магазині з Вірою.

- Дівчино, ви не з нашої території? - Віра турботливо торкнула Іру за плече. Бо та тільки нагадувала яскраву дівчину, яку вона якось побачила. Про неї баба Дора дуже кепсько відзивалась тоді  Віра і зрозуміла, що дівчина повинна бути гарною та кмітливою.

- Я без дому і без території. - Вимучено усміхнулась і додала, - так, я вас теж бачила.

- Ти захворіла? Як тебе звуть?

- Та є трохи. Ірка.

- Іра, я Віра, пішли, я з тобою. Допоможу. Хріновато виглядаєш. Чи ти щось нагальне, мабуть хотіла купити?

- Тітоньці, що живе зі мною, треба шампунь. Я бачила, що в неї закінчується, а їй ще грошей не дадуть....

І Ірка тихо тут же в магазині почала виливати всю розповідь про них двох. Змовчала тільки про  легені.

- Вибачте, Віра, я вже так виморилась. І ні з ким було отак виговоритись.

- Господи, Іра, ходім. Йди на крайню зліва касу, займай. Я зараз. -  Віра метнулась і вибрала три шампуні для різного типу волосся.

Вони сіли в кав'ярні, замовили тістечка, чай. Ще гомоніли. Замовили перекусити. Ірка стала веселішою.

- Віра, ти мені аж в душу наче дивишся щоразу, з кожним питанням. Ти психолог? - Вони вже тикали наче давні знайомі.

- Та ні, я не психолог. Я просто теж пройшла свій шлях. Майже як в тебе. - Віра пильно глянула в вічі. - І живу. Житимеш і ти.

- Тебе теж бомбили?

- Ні, в мене був рак.

- Звідки ти знаєш? -  Ірка спітніла. Вона знала, що рак легеней - це повна жопа. А ще у війну. Без рідних. Тому й вішати свої проблеми не хотіла ні на кого.

- Я ж пройшла це. Не скажу нікому. Але ти приходь. Будемо говорити. Скажеш який. Коли. Будемо гуляти, бо ті дві бабці вуха розвісять в кімнаті Дора та...

- Так то ваші сусідки?

- Та ото ж.

- Співчуваю

І обидві розсміялись.

Ще днів за три Іра йшла, зіщулившись, тягла з секонду торби одягу, бо хто зна, як воно взимку буде. Тут баба Дора, яка була роздратована, що  Віра та Ірка кудись ходять,  підмітивши Ірку, голосно почала подружайці розказувати:

- А мені онука колись прислала дзеркальне  скло від сонця. Я всих бачу, а мене ніхто! І не слідять за мною!

- Та кому ви всрались, - мовила Ірка не голосно, але в тиші почули всі, хто був поряд і увесь час спостерігав короткі перепалки поколінь.

- Гм, - баба спінилась і додала, - я аж розкута стала, вирівнялась, не то шо ота горбата, - кивнула вона на Ірку. - Тобі нада те дзеркало. Ти, жертва психології.

Ірка поставила пакети. Баба замовкла і чекала.

- Баб Дора. Я б оце хотіла знати. - Ірка поклала руку на груди. - Ви той метод користуєте, коли не бачать вас, а ви себе і всих? І робите, що хочете? Танцюєте так, наче не бачать? Співаєте?

- Ти ще й глухенька. - Дора насторожилась, але не відчувала загрози.

- І довго ви це практикували? - Ірка серйозно цікавилась.

- Та мо рік чи й більше. До війни ж ще.- Баба Дора розслабилась.

- Так то про вас історія, коли ви їхали в маршрутці в навушниках, слухали концерт і вас, як ви думали,  не чули наче, а ви розкуто перднули?

Всі полягали від сміху.

Ірка спокійно взяла пакети і пішла в будиночок.

Баба Дора як сказилась і прокляла Ірку, і плювала.

- Дивіться, бо собака слід візьме по слині.

Миру між ними відтоді зовсім не було. А Ірці й пофіг. Вона знала й так, що їй за рік вже не жити. І вирішила відстоювати себе.

Якось вона вийшла з компанійкою, щоб прогулятись. Та не хотіла виходити, бо нерви, хвилювалась. Хоч з нею й працювали, але поки марно. Адже мало часу минуло.

Та в той день Ірка її взяла під руку і вони пішли в парк.

На той час до баби Дори завітала онука. Вона приїхала з-за кордону, щоб забрати бабцю, яку знайшли нарешті. Баба Дора сиділа вдома.

Тому Ірка була рада, що не стріне стару на прогулянці.

Вони йшли гомонячи.

- Тьоть, я хочу на роботу тут влаштуватись. Мені тут подобається. Ви не проти?

- Та чого б я проти, дитино. Йди.

- Я взнавала, вам тимчасові документи дадуть, це процес і час. Адже ви не одна, на жаль, але я з вами буду.

- Іра, я не маленька. А ти он яка красуня. Самостійна. Давай, йди і не сумнівайся. Я тебе чекатиму вдома.

- На гуртки не йдіть нікуди. І не впускайте нікого, крім сусідок по будиночку.

- Іра... ну що ти їй- богу.

- Я переживаю за вас. Добра ви. Як я колись була. - Ірка зітхнула, дивилась під ноги. Потім відчула чийсь погляд.

Вона підняла очі і зустрілась поглядом з ним! І розтанула.

- Іра, що ти?

Ірка завмерла, супутниця торсала її причитаючи. Злякалась. Бачила ж, що Ірка виморюється швидко і часто.

А та дивилась і світу не бачила.

Він спочатку йшов, здаля і так непевно. Потім побіг і далі щодуху мчав до неї!

Українська форма була як влипла, шолом крутий! А які стегна в русі! А плечі!

Він розставив руки і кричав: