Читати книгу - "Листопадове кохання , Марина Вітер"

         Артем обійняв її так міцно, ніби боявся, що вона знову зникне. Софія засміялася, її теплий голос лунав, як музика серед осіннього перону.

— Ти прийшов, — прошепотіла вона, заглядаючи йому в очі.

— Завжди би приходив, — відповів Артем, ховаючи обличчя у її волоссі.

        Вони пішли містом, не відпускаючи одне одного. Вулиці були вкриті жовтим листям, у повітрі пахло кавою та дощем. Артем купив два гарячих капучино, як колись, і вони сіли на їхній улюбленій лавці в парку.

— Я боялася, що ти змінився, — зізналася Софія.

— Я боявся, що ти не повернешся, — відповів він.

        Вона усміхнулася й дістала з сумки маленький зошит.

— Я писала тобі листи, але не надсилала.

        Він відкрив першу сторінку. Там було написано: "Сьогодні я бачила осінь, і вона нагадала мені тебе."

        Артем перегортав сторінку за сторінкою. В кожному слові було щось, що змушувало його серце стискатися.

— Ти весь цей час думала про мене?

— Завжди, — відповіла вона.

       Осінь спадала на місто золотими листками, а разом із нею спадали всі їхні сумніви. Любов, яка чекала свого листопада, нарешті настала.