Читати книгу - "Листопадове кохання , Марина Вітер"

           Наступного весняного ранку Софія прокинулася від теплого дотику — Артем цілував її в лоб, тримаючи в руках листівку.

— Прочитай, — усміхнувся він.

           На листівці був зображений маленький будиночок серед виноградників, а всередині — напис: "Місяць у Тоскані. Ти, я, і початок чогось нового."

— Це… подорож? — Софія не вірила очам.

— Це медовий місяць. Тільки спершу… треба сказати “так”.

            Він витягнув з кишені маленьку коробочку.

            Вона мовчала лише секунду, а потім обійняла його так міцно, що слова стали зайвими. І тільки прошепотіла йому на вухо:

— Так. Без жодного сумніву.

            Їхнє весілля було скромним, але щирим. У дворі старого будинку, де росли бузок і бузина, вони клялися любити одне одного під звуки живої скрипки, сміху друзів і аромату весни.

— Пам’ятаєш, як усе починалось з вокзалу? — сказала Софія, тримаючи келих.

— Тепер наш поїзд рушив у інше життя, — відповів Артем.

            У Тоскані сонце заливало оливкові гаї, вони каталися вузькими дорогами на скутері, їли піцу на кам’яних терасах і засинали під зорями.

            В один із таких вечорів, коли вино вже зігрівало щоки, а світ здавався особливо затишним, Софія взяла його за руку і сказала:

— Знаєш, я хочу, щоб нас стало троє.

            Артем затамував подих.

— Це серйозно?

           Вона кивнула й посміхнулась.

          Того вечора зорі світили особливо яскраво. І світ уже ніколи не був таким, як до того.