Читати книгу - "Королівство Андосія. Книга 1., Віталій"

Сонце ще не зійшло, але  у небі почали з'являтися блідо-рожеві та помаранчеві кольори. Лейтенант Кайл, молодий, але вже досвідчений воїн королівської гвардії Андосії, поправив свій шкіряний обладунок і перевірив свого меча. Сьогодні він очолював патруль вздовж східного кордону королівства, неподалік від гір Гора.

Разом з ним було ще четверо солдатів: кремезний коваль Даріус, лучниця Еліана з гострим зором, мовчазний розвідник Рен та старий ветеран Бром, чиї історії про минулі битви завжди піднімали розважали та передавали досвід.

Вони їхали верхи по вузенькій гірській стежці, пильно оглядаючи навколишні скелі та ліси. Повітря було прохолодним, пахло хвоєю та ранковою росою. Зазвичай ці місця були спокійними тихими, але останнім часом досвідчені прикордонники відчували напругу. Чутки про дивні напади на віддалені селища та появу дивних істот все частіше досягали королівської столиці.

– Щось сьогодні не так, – пробурмотів Бром, потягуючи носом повітря – Занадто тихо, навіть, птахів не чути.

Кайл кивнув. Він теж відчував неспокій. Вони проїхали ще кілька кілометрів, коли Еліана раптово підняла руку.

– Там, хтось попереду, – прошепотіла вона, вказуючи на невелику галявину між скелями.

Кайл примружився. Спочатку він нічого не побачив, але потім помітив рух. Кілька фігур, одягнених у темний, пошарпаний одяг, нишпорили біля розбитого воза.

– Розбійники? – тихо запитав Даріус, стискаючи рукоять свого важкого молота.

– Не думаю, – відповів Рен, який вже встиг непомітно підібратися ближче, – Їхні обличчя приховані, але вони не схожі на звичайних грабіжників, і їх занадто багато – щонайменше п'ятнадцять.

Кайл задумався. П'ятнадцять озброєних людей так близько до кордону – це було недобре. Він вирішив діяти обережно.

– Еліано, займи позицію на скелі. Даріусе, будь готовий до ближнього бою. Рене, спробуй обійти їх з флангу. Броме, тримайся поруч зі мною.

Солдати швидко виконали накази. Еліана зникла серед скель, її лук вже був напоготові. Даріус зручніше перехопив свій молот, а Рен безшумно побіг в обхід.

Кайл витягнув свій меч, його сталеве лезо тьмяно блиснуло на ранковому світлі.

– Вперед, – прошепотів він і повів свій невеликий загін до галявини.

Коли вони вийшли з-за скель, незнайомці різко обернулися. Їхні обличчя були дійсно приховані під глибокими капюшонами, але в їхніх руках вони тримали зазубрені мечі.

Один з них, найвищий, зробив крок вперед. Його голос був хрипким і неприємним.

– Хто ви такі і що вам тут потрібно? – спитав незнайомець.

– Ми королівська гвардія Андосії, – твердо відповів Кайл – Ви порушили кордон нашого королівства. Складіть зброю і здавайтеся.

Незнайомець засміявся, і цей сміх пролунав моторошним відлунням серед скель.

– Королівська гвардія? Хахаха! Ви занадто малі, щоб зупинити нас. – відповів незнайомець.

З цими словами він вихопив свій меч, і його приклад наслідували інші. Бій був неминучий. Кайл стиснув свого меча, готовий зустріти небезпеку.