Читати книгу - "Командирка, Сергій Фішер"

— Можеш обійти? — запитала Лу.

Ріко кивнув і дістав зі спеціальної кишені маленький прилад. За хвилину він прошепотів:

— Готово. Але вони вже знають, що ми тут. Я лише відклав сигнал тривоги на дві хвилини.

— Перша група, пришвидшитись, — скомандувала Лу. — У нас скоро буде вечірка.

Вони побігли тунелем, вже не намагаючись бути безшумними. За поворотом показалися металеві двері — вхід до бункера повстанців.

— На рахунок три, — Лу приготувала світлошумову гранату. — Один, два...

Світ вибухнув навколо них. Потужна детонація з боку першого входу струсонула всю систему тунелів.

— Засідка! Засідка! — кричав у навушнику голос Джин. — Вони знали, що ми прийдемо!

— Макс! — Лу намагалася перекричати гуркіт. — Доповідай!

— Тайлера зачепило! — крізь тріск і постріли відповів Макс. — Ми під вогнем!

— Кріс, Ріко, пішли! — Лу віддала наказ і, не чекаючи, вибила двері ударом ноги.

За дверима був вузький коридор, що переходив у велике приміщення. Звідти вже доносився звук пострілів і крики — перша група вступила в бій.

Лу кинула гранату в кінець коридору і пригнулася. Через секунду сліпучий спалах і оглушливий вибух заповнили простір. Не чекаючи, вона кинулася вперед, тримаючи бластер напоготові.

В основному приміщенні бункера панував хаос. Перша група обстрілювала позиції повстанців, які засіли за барикадами з меблів та ящиків. Тайлер лежав, притулившись до стіни, затискаючи рану на плечі. Джин намагалася накласти йому пов'язку.

Лу оцінила ситуацію. У бункері було щонайменше п'ятнадцять повстанців, озброєних саморобними бластерами та імперською зброєю, вкраденою під час попередніх сутичок. Вона миттєво прийняла рішення.

— Кріс, ліворуч! Ріко, допоможи Джин! — вона вистрілила в напрямку найближчої барикади.

Лу рухалася від укриття до укриття, методично обстрілюючи позиції повстанців. Вона бачила, як падають їхні тіла, але не відчувала нічого, крім адреналіну і зосередженості. Їх вчили не сприймати ворогів як людей — лише як цілі.

— Лейтенант, бокові двері! — крикнув Кріс, вказуючи на вихід у дальньому кутку приміщення.

Лу помітила, як кілька повстанців починають відступати через ці двері.

— Вісник! — вона кинулася за ними, перестрибуючи через тіла і уламки.

За дверима виявився ще один коридор, що розгалужувався на кілька відгалужень. Лу обрала правий поворот і побігла. Позаду звуки бою почали стихати — схоже, її загін брав гору.

Коридор закінчився ще одними дверима. Лу обережно відкрила їх і зазирнула всередину.

Це була невелика кімната, очевидно, житлова. Ліжко, стіл, кілька ящиків. І в кутку — маленька фігура.

***

Імператор Маркус IV підняв келих із шампанським і виголосив:

— За Імперію! І за вас, мої вірні піддані!

Зал розкішного палацу вибухнув оплесками і схвальними вигуками. Сотні гостей — високопоставлені чиновники, військові, багаті промисловці — підняли свої келихи. Вечірка на честь п'ятої річниці коронації була в самому розпалі.

Маркус IV, молодий чоловік тридцяти років з гострими рисами обличчя і холодними очима, насолоджувався моментом. Його біла уніформа, прикрашена золотими еполетами і медалями, ідеально контрастувала зі смаглявою шкірою. Поруч із ним стояла нова фаворитка — блондинка у відвертій червоній сукні, яка ледве прикривала стратегічні місця.

— Ваша Величносте, — до нього підійшов генерал Чан, батько Лу, — дозвольте привітати Вас з річницею правління.

— А, генерал! — усміхнувся імператор. — Як просуваються операції проти повстанців?

— Все під контролем, Ваша Величносте, — відповів Чан з легким поклоном. — Саме зараз моя дочка керує важливою операцією у восьмому секторі.

— О, так-так, ваша дочка... — Маркус зробив ковток шампанського. — Лу, правильно? Кажуть, вона дуже... компетентна.

Тон, яким це було сказано, змусив генерала внутрішньо напружитися, але зовні він залишався незворушним.

— Так, сір. Лу — один з найкращих офіцерів свого віку.

— Треба буде якось запросити її на одну з наших невеликих... приватних вечірок, — імператор підморгнув і поплескав генерала по плечу. — А тепер вибачте, мене чекають інші гості.

Він відійшов, ведучи за собою блондинку. Генерал Чан дивився йому вслід, стискаючи келих так сильно, що кісточки пальців побіліли.

В іншому кінці залу група молодих офіцерів насолоджувалася спиртним і компанією дівчат у відвертих вбраннях. Серед них був Ерік, старший син генерала Чана і брат Лу.

— І тоді ця сучка з опору почала благати: "Не вбивайте, у мене діти!" — регготав він, розповідаючи про недавню операцію. — А я їй: "Треба було думати про дітей, перш ніж ставати терористкою!"

Дівчата захоплено хихикали, хоча в очах деяких читався страх.

— Ваш батько — права рука імператора, так? — запитала одна з них, блондинка у короткій синій сукні.