Читати книгу - "Дивна: Карма, Беатріс Марр"

Спустившись з невеличкого пагорбу, на якому стояла велетенська біла будівля 7 корпусу, повз купу невгамовних студентів, побігла на кафедру. Підходячи, перехрестилася, перш ніж відчинити двері та сісти за комп'ютер. Мене б точно не зрозуміли, якби я перехрестилася перед "пекельною машиною", тому я завбачливо здійснила ритуал без зайвих свідків….але дива не сталося.

Зайшовши на електронну пошту, побачила один непрочитаний лист.

"Оперативно, а хоча, китайці такі, гіпервідповідальні", – подумала я і натиснула на іконку документа, після чого заплющила очі й почала рахувати до десяти, бо мій "пекельний механізм" вже старий і йому треба час подумати.

Розплющивши очі, зрозуміла, що не все так сумно, як здавалося на перший погляд.

"Староста перший у списку, далі незрозуміле ім'я Узман , на іспанське щось схоже. Гаразд, розберемося. Хто там далі?" – вела сама з собою нудний діалог.

А далі було ім'я, яке чомусь здавалося мені знайомим. Сподіваюся, що на весь Київ Алієвих знайдеться достатньо, і цього я точно не знаю.

"Ріад Алієв. Я точно десь бачила це ім'я. Вікторіє, заспокойся. Ти рік працювала в деканаті для іноземців, там було п'ятсот азербайджанців, звичайно, ти бачила людей з найпоширенішим в їх країні прізвищем. Це ж як у нас Роман Іваненко, Іван Петренко і подібний на них контингент».

"Підемо перевіреним шляхом – переглянемо соціальні мережі".

Знаєте, на попередньому місці роботи мені говорили, що я повинна піти працювати в СБУ, що такі цінні кадри, як я, не повинні залишатися непомітними. Уся справа в тому, що коли моя колега, яка відповідає за паспорти і візи контингенту іноземних студентів, які проживали в Києві (а таких було більше двохсот осіб), не могла знайти підопічного, який провинився і вчасно не прийшов оновити дані, у справу вступала "важка артилерія" в особі Вікторії Генріхівни, тобто мене. За дві хвилини у соціальних мережах знаходила через інших осіб, які мешкають на чужій землі, потрібного суб'єкта і спокійнісінько віддавала його «на поживу» колезі Алінці. Алінка, до речі, будучи дуже милою з колегами, але суворою зі студентами, вганяла останніх у паніку одним лише  словом "Deport". Тож коли наша тендітна Алінка сиділа на робочому місці, а не бігала у справах, наші іноземці боялися навіть зазирнути до нашого кабінету. Коротше кажучи, ми були крутою командою, де я ніби була "добрим поліцейським", хоча насправді допомагала "злому" в усіх її починаннях, просто дотримуючись своєї логіки дій.

Ех, були часи… Хоча не про це. Соціальні мережі. З першої спроби знайшла Ріада Алієва в потрібному місці.

Сподіваюся, що це просто збіг, що це просто людина з тим же прізвищем і тезка, бо потрібне місце виявилося зовсім несподіваним. Що ж, відчуваю, скоро мені доведеться зустрітися зі своїм темним минулим і побачити наскільки воно було темним.