Читати книгу - "Дивна: Карма, Беатріс Марр"

Минув тиждень. Вівторок. З жахом думала як йти на пару до іноземців, навіть підготувала конспект двома мовами, сподіваючись, що крім минулих відвідувачів нікого не буде і пара пройде спокійно.

7 корпус нашого університету збудовано таким чином, що сходи з першого поверху ведуть на "балконний" другий поверх, тобто. ти можеш бачити тих, хто стоїть у коридорі другого поверху, а ті, хто зверху, бачать тих, що підіймаються. Так, підводячись, побачила, що кількість студентів збільшилася вдвічі, і знервовано зітхнула. Дійшовши до своїх студентів, виявила обличчя, яке б могло належати Ріаду Алієву, і сподівалася, що це все–таки він.

Привітавшись, всі разом зайшли в аудиторію, і я далі почала знайомитися з рештою "незнайомців". Ними виявилися Лукас з Еквадору, два в'єтнамські хлопчики, староста та ще один турок, ім'я котрого помилково приписала до іспанських, однак азербайджанця серед них не було, що надзвичайно мене втішило.

Розпочавши лекцію, я з подивом помітила, що студенти щось пишуть. Усі, крім двох турків. Чого й варто було чекати. Ті, хитро поглядаючи на мене, балакали турецькою. Я зупинилася і почала чекати, поки турки не зрозуміють, що через них пара не продовжується. А далі мій особистий експеримент. Я почала на них дивитися та посміхатися. Тут вони вже зрозуміли, що щось не так і звернули на мене увагу. Побачивши мою посмішку, Узман (той, який не староста і не іспанець) запитав: "Ви що, зрозуміли, про що ми розмовляємо?"

Відповідь моя не змусила на себе довго чекати: "Звичайно зрозуміла".

Студенти в шоці, а я почала згадувати, скільки разів починала вчити турецьку. Три чи чотири рази? Вже й не згадаю достеменно.

"Справа в тому, що я працювала з іноземцями перш ніж перейшла на ставку викладача, тож не дивуйтеся. А ще в мене абсолютний музичний слух, тому можу почути навіть шепіт".

То була чиста правда. Музична школа розвиває не лише пам'ять, а й слух. Так я могла розпізнати сусідів, які йдуть додому (а живу я на першому поверсі, де з кухні видно парадні двері) лише за дзвоном ключів.

Турки затихли, не знаючи, як бути, а я продовжила свою лекцію і з полегшенням зрозуміла, що поки що темрява мене не поглинула. А може, не буде темряви?