Читати книгу - "Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан"

- Я слухаю, - сказав Реніфат, уважно стежачи за командиром.

- Щойно ми покинемо ці химерні місця, я визначу тебе в один із мисливських загонів, - почав командир. - Під керівництвом старшого мисливця ти заступиш на службу, пройдеш курс підготовки, а потім разом з іншими соратниками вирушиш на своє перше полювання. Подальші питання з приводу полювання зможеш поставити безпосередньо своєму командиру. Буде складно, брехати не буду, і є ризик, що ти загинеш... Усе-таки, ми в мисливці будь-кого не беремо, тільки найкращих. Таким чином і відсіюємо тих, хто цього звання не гідний.

- Я впораюся, - упевнено відповів Реніфат.

- Саме про це я й кажу, синку, - схвально кивнув командир. - Нам потрібні такі люди. Сміливі, рішучі... Сподіваюся, я не пошкодую, що довірився тобі, - він пильно глянув на Реніфата.

- У жодному разі, пане, я вас не підведу.

- Побачимо, - відповів командир. - У тебе є якісь запитання? Якщо так, то саме час їх поставити.

- Адже мені все пояснять перед тим, як відправити на перше полювання?

- Звісно, - кивнув командир. - Твій старший мисливець посвятить тебе в курс справи.

- У такому разі, у мене більше запитань немає. Я готовий приступати до служби.

- Чудово, - сказав командир. - У такому разі, підемо, визволимо тебе з цієї діри... Але перед цим зазирни до тієї скрині - візьми одяг трохи кращий, ніж це ганчір'я.

- Так точно! - відгукнувся Реніфат, підійшов до скрині, що стояла біля стіни ліворуч, відкрив її і дістав простий селянський одяг: сорочку, портки, взуття. Він швидко переодягнувся, а потім разом із командиром залишив переговорну кімнату, вийшов у головний коридор і, під поглядами тюремних охоронців, покинув межі в'язниці через головний вхід.

Реніфат був молодим чоловіком тридцяти років - колишнім злочинцем, а нині новобранцем у Мисливському Ордені. Його зовнішність відображала темне минуле і бажання змінити своє життя.

Русяве волосся лягало недбалими пасмами, створюючи враження динамічності та непокірності. Їхній відтінок надавав образу Реніфата загадковості, немов у кожному пасмі прихована таємниця його минулого.

Каре-зелені очі нагадували темний ліс. Глибокий, пронизливий погляд говорив про його досвід і принциповість.

Щойно Реніфат покинув катівні в'язниці, його одразу ж засліпило сонячне світло. Він не бачив його багато років і сильно скучив за ним.

- Приємно, мабуть, - сказав командир. - Знову опинитися на волі?

- Не те слово, - сказав Реніфат, затуливши лоб рукою. - Сонячне світло... Як же давно я його не бачив.

Вони перебували в Столиці - Вілліан-Касті. Саме тут Реніфат і загримів до в'язниці.

Вони не поспішаючи йшли вулицями міста, і Реніфат з цікавістю оглядався. Місто жило своїм життям: вишукані будинки, спроектовані умілими архітекторами Гріссеї і зведені непосильною працею простих роботяг, височіли по обидва боки вулиць. Вони знаходилися в багатому кварталі - саме тут розташовувалася міська в'язниця, одна з найстаріших будівель Вілліан-Каста. Місцеві заможні городяни і купці, які проживали в цьому районі, були незадоволені її близькістю, але вдіяти з цим нічого не могли.

Командир провів Реніфата до конов'язі неподалік від зовнішніх стін в'язниці і сів на світло-сірого коня. Поруч стояв гнідий жеребець. Командир вказав на нього рукою, даючи зрозуміти, що це кінь Реніфата.

Реніфат спритно сів у сідло, і незабаром вони з командиром вирушили за межі міста - просто до мисливської фортеці Вілліан-Каста.

Вони стали наближатися до величної мисливської фортеці. Кожна її стіна була міцно оснащена, а також добре оборонялася. Вони під'їхали до воріт.

- Впустіть нас, - суворо промовив командир.

Мисливці біля воріт фортеці переглянулися, потім один із них поспішно кивнув.

- Так точно! - розвернувшись, він крикнув. - Відкрити ворота!

Потім командир і Реніфат разом в'їхали у двір фортеці. Опинившись на подвір'ї, вони обидва спішилися, залишивши коней у тутешній стайні.

- Ну, милуйся... Тут якийсь час тебе навчатимуть. Ах так, забув сказати... Після твого першого полювання тебе зашлють у Грейсбург. Там якраз бракує мисливців.

Реніфат ледь помітно насупився, але все ж таки кивнув.

- Добре, врахую.

- А поки я покажу, хто буде очолювати твій загін.

Разом вони перетнули подвір'я фортеці. Трохи пройшовши, перед ними постав старший мисливець. Бетфорд - високий і стрункий чоловік із густим темно-каштановим волоссям, що підкреслювало його рішучість, і очима глибокого блакитного відтінку, в яких миготів досвід і таємниця. На його голові красувався дорогий капелюх із мисливським гербом у вигляді молота, що символізує його відданість справі полювання на чудовиськ.

Бетфорд, разом із вірним товаришем Кліффордом, пройшов через війну, що прокотилася між країнами Елтрією і Гріссеєю. Цей період залишив глибокі шрами на душі й тілесні сліди. Однак, незважаючи на труднощі, вони вижили і тепер стоять разом, готові захищати Гріссею від нових загроз.

- Бетфорд... - спокійно промовив командир.

- Я весь увага, - відгукнувся Бетфорд, уважно окинувши поглядом Реніфата. У його очах промайнув легкий інтерес, змішаний з оцінкою.

- Візьмеш під опіку цього хлопця, - сказав командир, на секунду обернувши голову в бік Реніфата.

Бетфорд злегка підняв брову, знову подивився на новобранця, але кивнув:

- Як скажете.

- Тепер твій загін готовий... Дивись не проґав, як того разу, - голос командира став трохи жорсткішим.

В обличчі Бетфорда нічого не здригнулося, але він відповів миттєво:

- Ми тоді припустилися помилки, цього разу такого не станеться.

- От і чудово... Видай йому одяг і все покажи. Потім вирушайте виконувати замовлення. Після ти знаєш, що потрібно робити.

- Так точно.

Командир розвернувся і пішов у своїх справах. Бетфорд і Реніфат кілька миттєвостей мовчки вивчали одне одного, перш ніж Бетфорд усміхнувся і жестом вказав уперед.