Читати книгу - "Місто Страшної Ночі"

— Самі ж бачите, розумом вона ще дитина і, боюся, в душі поганка, — так сказала пасторова дружина.

Отож усі дванадцять миль дороги на гору англієць, обіймаючи Ліспет за стан, запевняв її, що повернеться й обвінчається з нею; а дівчина вимагала від нього такої обіцянки знов і знов. А попроїдавшися з ним на Наркундському кряжі, стояла й плакала, поки він зник з очей на стежці до Матіяні.

Тоді втерла сльози, спустилась назад до Котґарха й сказала пасторовій дружині:

— Він повернеться й одружиться зі мною. Він тільки поїхав сказати про те вдома.

І пасторова дружина втішала Ліспет та притакувала:

— Авжеж, повернеться.

Минуло два місяці, Ліспет затривожилась, і їй пояснили, що англієць поїхав аж за море, до Англії. Вона знала, де та Англія, бо читала початкові підручники з географії; але, звісно, вирісши між гір. не могла уявити собі, що таке море. В домі була стара дитяча забавка — розрізна карта світу. Ліспет іще малою часто бавилась нею. А тепер розшукала її знов і вечорами складала, тихенько плачучи, та силкувалась уявити, де ж її англієць. Але здогади її були досить кумедні — вона ж нічого не знала про відстані й пароплави. А якби вона й не помилялась, то що з того? Адже англієць зовсім не збирався повертатись та одружуватися з гімалайською дикункою. Він уже ловив метеликів у Ассамі й зовсім забув про неї. Згодом він написав книжку про Схід. Ім’я Ліспет там і не згадувалось.

Як минуло три місяці, Ліспет почала щодня ходити до Наркунди — виглядати на шляху свого англійця. Від того їй ніби легшало, і пасторова дружина, бачачи, що вона повеселішала, думала, що дівчина вже забуває свою «дикунську, вкрай нескромну химеру». Та скоро ті походи перестали допомагати Ліспет, і вона зробилася дуже дратлива. Пасторова дружина вирішила, що це слушний час відкрити дівчині правду, сказати, що англієць пообіцяв їй одружитись, аби тільки її заспокоїти, нічого серйозного він і на думці не мав, а самій Ліспет не слід, негоже навіть думати про шлюб з англійцем, людиною вищої породи; та й, крім того, він уже заручений з білою дівчиною. Ліспет на те відказала, що ніяк не може в це повірити, бо ж він сам сказав, що любить її, та й пасторова дружина власними устами підтвердила, що він повернеться.

— Як же може бути неправдою те, що він і ви сказали? — запитала дівчина.

— Та ж то була тільки відмовка, аби заспокоїти тебе, дитино моя, — відповіла пасторова дружина.

— То ви обоє мені брехали? — вигукнула Ліспет. — І ви, і він?

Пасторова дружина тільки голову схилила й не відказала нічого.

Ліспет теж постояла хвильку мовчки, а тоді побігла геть і хутко повернулась у страшенно брудному вбранні горянок, однак іще без каблучки в носі й без сережок. Волосся в неї вже було заплетене в довгу косу, перевиту чорною ниткою, горянським звичаєм.

— Я вертаюся до свого плем’я, — сказала вона. — Ви вбили Ліспет. Зосталась тільки дочка старої Джаде — дочка паха́рі й рабиня Тарка-Деві[5]. Усі ви, англійці, брехуни.

Звістка, що Ліспет вертається до материних богів, зовсім приголомшила пасторову дружину, а поки та отямилась, дівчина вже пішла. І більше в місії не показувавсь.

Ліспет так ревно горнулась до своїх брудних одноплемінців, мовби хотіла надолужити згаяне за минулі роки. Незабаром вона віддалась за дроворуба; той жорстоко лупцював її. як заведено в пахарі, і врода її скоро зів’яла.

— Цих дикунів ніколи не вгадаєш — чого від них чекати. — казала пасторова дружина. — Я гадаю, Ліспет у душі весь час була поганкою.

Як зважити, що дівчину прийнято в лоно англіканської церкви в такому зрілому віці, — аж п’ять тижнів, — то це твердження не додає честі пасторовій дружині.

Ліспет дожила до похилих літ. Вона довіку чудово володіла англійською мовою, і коли, бувало, підіп’є як слід, її часом можна було умовити, щоб вона розповіла про своє перше кохання.

І тоді важко було повірити, що це тьмянооке, зморшкувате створіння, схоже на жмут зотлілого шмаття, могло колись бути отією «Ліспет із Котґархської місії».

В домі Судгу

На кілька ступенів зійдім

З дороги рівної життя —

Й химерний світ побачим ми,

Де джин і дев, упир і змій

У пітьмі шастають нічній,

Бо ми в прадавнім краї тім,

Що населяють сили тьми.

«Від смерку до світу»

Дім Судгу, двоповерховий, з чотирма вікнами в різьблених рамах зі старого потемнілого дерева й пласкою покрівлею, стоїть біля Таксальської брами. Впізнати його можна по п’ятьох червоних відбитках долоні на білій стіні між горішніми вікнами, схожих на бубнову п’ятірку. Нижній поверх займають із цілою юрбою жінок, служників, приятелів та нахлібників крамар Бгаґван Дас і ще один чоловік, що живе буцімто з різьблення печаток. А в двох горішніх кімнатках раніш мешкали Джану, Азізун і маленький чорно-рудий тер’єр, що його вкрав з дому одного англійця й подарував Джану якийсь солдат. Тепер нагорі живе тільки Джану. Сам Судгу звичайно спить на покрівлі, коли не на вулиці. Під справжнім глиняним дахом він ночує лиш тоді, коли холоднішої пори їздить до Пешавара провідати сина, що держить там біля брами Едвардса крамничку старовинних речей. Судгу мій щирий приятель, бо його небіж, син двоюрідного брата, завдяки моїй протекції дістав посаду старшого розсильного в одній великій крамниці англійського селища. Судгу віщує мені, що Бог незабаром зробить мене віце-губернатором. Певно, так воно й буде. Він дуже старий, зовсім сивий, майже беззубий і вже позбувся свого розуму, та й трохи не всіх почуттів, крім хіба любові до сина — того, що живе в Пешаварі. Джану й Азізун — кашмірки, відомі на все місто жінки вельми стародавньої й більш чи менш почесної професії; щоправда, Азізун уже вийшла заміж за одного студента-медика з Північно-Західної Індії й тепер живе цілком порядним життям десь під Барейлі. Бгаґван Дас — здирця і підроблювач харчів. Він дуже багатий. Його сусід, що нібито живе з різьблення печаток, удає дуже вбогого. Оце й усе, що вам треба знати про чотирьох головних пожильців дому Судгу. Звісно, є ще я; але я тільки хор, що виступає в епілозі з поясненнями. Отож мене можна не рахувати.

Судгу не мудрий. Бгаґван Дас тільки вміє брехати; а той чоловік, що нібито різьбить печатки, найрозумніший з них усіх — крім Джану. Вона ще й вродлива, однак це сюди не стосується.

Син Судгу в Пешаварі захворів