Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вигадливий ідальго Дон Кіхот Ламанчський 📚 - Українською

Читати книгу - "Вигадливий ідальго Дон Кіхот Ламанчський"

414
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вигадливий ідальго Дон Кіхот Ламанчський" автора Мігель де Сервантес Сааведра. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 56
Перейти на сторінку:
того, йому на правах новачка належало носити білий обладунок, без девізу на щиті — аж доки заслужить його хоробрістю. Кабальєро всерйоз завагався, але божевілля пересилило і він вирішив звернутися з проханням про посвячення до першого стрічного, як це робили багато відомих літературних героїв. Дещо заспокоївшись, Дон Кіхот попрямував далі, повністю довірившись чуттю коня, який брів куди заманеться. Та ідальго не переймався цією обставиною, бо вважав, що саме у такий спосіб і належить шукати пригод.

Дорогою він раз у раз подумки переносився в майбутнє, коли з-під пера вдячних нащадків вийде — у чому не могло бути ніяких сумнівів — правдива оповідь про здійснені ним славетні подвиги, й хвилювався лише з приводу того, чи не забудуть тодішні літописці згадати у своїх творах його вірного супутника Росінанта.

Згодом уявою Дон Кіхота оволоділи високі почуття і він заговорив уголос, ніби справді був закоханий:

— О принцесо Дульсінеє, володарко мого серця, полоненого вами! Прикро образили ви мене, перервавши наші стосунки й суворо наказавши більше не з’являтися вам перед очі. Благаю, сеньйоро, майте милість до багатостраждального серця, яке зазнає стількох мук, продовжуючи кохати вас!

Подібні безглуздя змінювалися іншими, чи не дослівно повторюючи зміст прочитаного раніше. Зайнятий внутрішніми переживаннями, вершник рухався так повільно, що сонячні промені, які уже давно палили нестерпно, напевно розплавили б йому мозок, якби він його мав.

Протягом усього дня з ним не сталося практично нічого, вартого опису. Ідальго навіть почав потроху нервувати, бо йому кортіло якомога швидше зустрітися з кимось, на кому можна було б перевірити власну міць.

Під вечір він та його шкапа дуже стомилися і ще більше зголодніли. Озирнувшись врізнобіч у пошуках якого-небудь замку або, принаймні, корчми, де можна було б заморити черв’ячка й відпочити, Дон Кіхот угледів неподалік постоялий двір.

Уже почало сутеніти, коли ідальго наблизився до воріт, поруч з якими жваво теревенили дві молодиці, м’яко кажучи, занадто веселої вдачі. Вони прямували до Севільї[9] разом із погоничами мулів, які зібралися тут таки заночувати.

Йому ж привиділося, що перед ним замок із чотирма вежами й блискучими срібними шпилями та рештою незмінних атрибутів подібних величних споруд, включаючи підйомний міст і глибокий рів. За кілька кроків він спинився, очікуючи появи між зубцями муру якого-небудь карлика, котрий сигналом сурми мав би сповістити про прибуття лицаря. Оскільки карлик чомусь зволікав, а Росінантові украй не терпілося добратися до стійла, Дон Кіхот під’їхав ближче і потрапив на очі жінкам, які здалися йому чи то миловидними дівчатами, чи то чарівними дамами на прогулянці. Помітивши озброєного воїна в латах, ті, у свою чергу, кинулися навтьоки. Щоб заспокоїти їх, ідальго підняв картонне забрало, відкриваючи худе запорошене обличчя, і чемно озвався:

— Не лякайтеся, добродійки, ніхто вас не образить, адже за лицарським статутом, якого я неухильно дотримую, мені не личить кривдити будь-кого, а тим паче таких знатних, судячи з вашої зовнішності, сеньйор.

Молодички спинилися, намагаючись роздивитися вершника, та почувши, що їх назвали сеньйорами, вибухнули гомеричним реготом. Дон Кіхот дещо знітився, але все ж продовжив повчальним тоном:

— Краса вимагає стриманості, а сміятися без належної причини вельми недоречно.

Незрозуміла дівицям манера висловлюватися і непоказний вигляд лицаря не на жарт смішили їх, тоді як ідальго дедалі більше гнівався. Така ситуація не могла призвести ні до чого доброго, якби не нагодився корчмар, досить гладкий чолов’яга, котрий вирізнявся завидною добродушністю. Спочатку він отетерів, побачивши перед собою незграбну фігуру, і ледь не склав компанію дівчатам, які досі не вгавали. Щоправда, згодом вирішив не заїдатися з потенційним клієнтом і ввічливо звернувся до нього:

— Якщо ваша милість шукає нічлігу, то тут ви знайдете все необхідне, окрім, на жаль, ліжка.

Зворушений люб’язністю коменданта фортеці, яким йому здався хазяїн постоялого двору, Дон Кіхот відповів:

— Я вмію задовольнятися малим, бо мій одяг — це обладунок, мій відпочинок — це боротьба…

Корчмар, який вочевидь маху не дасть, одразу зметикував що до чого і підхопив слова кабальєро:

— Себто, ваша постіль — тверді камені, ваш сон — завжди бути напоготові.[10] Тож, ласкаво прошу! Насмілюся запевнити, у моїй халупі ви матимете безліч можливостей не змикати очей не те що протягом ночі, а навіть увесь рік.

Він запобігливо ухопив стремено, а Дон Кіхот, насилу втримуючи рівновагу, спішився. Хазяїн негайно відвів Росінанта в конюшню і повернувся, щоб дізнатися, чи не потрібно чого-небудь прибульцю. То й саме намагався за допомогою молодичок, з якими вже встиг помиритися, зняти обладунок. Причому йому так і не вдалося позбутися шолома, бо він рішуче відмовлявся розрізати зелені стрічки, намертво пришиті до нього. Отже, довелося залишитися в шоломі. Більш незвичне та кумедне видовище важко уявити.

Поки його роздягали, Дон Кіхот не гаяв часу і заходився декламувати своїм помічницям, яких продовжував ототожнювати з чарівними мешканками замку, вибрані уривки зі старовинного романсу про Ланцелота. Заодно наш герой дозволив собі церемонно відрекомендуватися і запевнив, що він готовий до їхніх послуг.

Помітно зніяковілі від незвичної красномовності дівиці обмежилися пропозицією повечеряти чим Бог послав. Ідальго, зрозуміло, радо погодився, адже цілий день не мав макового зернятка в роті.

Оскільки все це відбувалося у п’ятницю, в господаря не знайшлося нічого, крім кількох порцій солоної тріски. Стіл накрили біля воріт, на свіжому повітрі. Гостеві принесли погано зготовану рибу й кусень хліба, такого ж чорного та пліснявого, як і родові лати. Через злощасний шолом Дон Кіхот не міг сам себе обслуговувати. Нелегко було утриматися від сміху, спостерігаючи за їдоком, якого одна з дівчат годувала руками, вкладаючи йому через відкрите забрало шматочки прямо до рота. Напоїти ж його вином вдалося тільки дякуючи кмітливості корчмаря, що пристосував для цього порожнисту тростину.

Кабальєро стійко зносив усі незручності. Тієї миті до двору забрів свинопас, який знічев’я дмухав у свою дудку. Ось тут ідальго остаточно упевнився, що він дійсно перебуває в якомусь величному замку, що на його честь грає музика, що тріска — це ніжна форель, хліб — пшеничний коровай, жінки — знатні дами, хазяїн — власник замку і що ідея вирушити в мандри виявилася вельми вдалою.

Розділ ІІІ,

у якому йдеться про вельми оригінальний спосіб посвячення в лицарі

Дон Кіхота гнітила лише одна думка: його досі не посвятили в лицарі. Тому він швиденько закінчив дешеву трапезу й усамітнився з хазяїном у конюшні, де, опустившись перед ним на коліна, схвильовано мовив:

— Відважний лицарю, я не зрушу

1 2 3 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вигадливий ідальго Дон Кіхот Ламанчський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вигадливий ідальго Дон Кіхот Ламанчський"