Читати книгу - "Наталка-Полтавка"

содiлати признанiє пред тобою; тепер же, читая - теє-то як його - благость в очах твоїх, до формального опредiленiя о моєй участi, открой мнi, хотя в термiнi, партикулярно, резолюцiю: могу лi - теє-то як його - без отсрочок, волокити, проторов i убитков получити во вiчноє i потомственноє владiнiє тебе - движимоє i недвижимоє iмiнiє для душi моєй - з правом владiти тобою спокойно, безпрекословно i по своєй волi - теє-то як його - розпоряджать? Скажи, говори, отвiчай, отвiтствуй, могу лi бить - теє-то як його - мужем пристойним i угодним душi твоєй i тiлу?

Н а т а л к а (поет).

Видно шляхи полтавськiї i славну Полтаву,

Пошануйте сиротину i не вводьте в славу.

Не багата я i проста, но чесного роду,

Не стиджуся прясти, шити i носити воду.

Ти в жупанах i письменний, i рiвня з панами,

Як же можеш ти дружиться з простими дiвками?

Єсть багацько городянок, вибирай любую;

Ти пан возний - тобi треба не мене, сiльськую.

(По окончании пения говорит).

Так, добродiю, пане возний! Перестаньте жартовати надо мною, безпомощною сиротою. Моє все багатство єсть моє добре iм'я; через вас люди начнуть шептати про мене, а для дiвки, коли об нiй люди зашепчуть…

Музыка начинает играть прелюдиум. Наталка задумывается, а возный рассуждает и смешные показнвает мины на лице.

Я В Л Е Н И Е З

Наталка и возный. И после выборный, показавшись на сцену, поет.

N 4

Дiд рудий, баба руда,

Батько рудий, мати руда,

Дядько рудий, тiтка руда,

Брат рудий, сестра руда,

I я рудий, руду взяв,

Бо рудую сподобав.

Ой по горi по Панянцi

В понедiлок дуже вранцi

Iшли нашi новобранцi;

Поклонилися шинкарцi;

А шинкарка на них - морг:

"Iду, братики, на торг".

Iшли ляхи на три шляхи,

А татари на чотири,

Шведи-враги поле вкрили;

Козак в лузi окликнувся -

Швед, татарин, лях здригнувся,

В дугу всякий iзiгнувся.

По мере приближекия виборного к оркестру, Наталка подходит к ведрам, берет их и уходит домой.

В о з н ы й. Чи се - теє-то як його - нова пiсня, пане виборний?

В ы б о р н ы й. Та се, добродiю (кланяется), не пiсня, а нiсенiтниця. Я спiваю iногдi, що в голову лiзе, - вибачайте, будьте ласкавi, я не добачив вас.

В о з н ы й. Нiчого, нiчого. Вiдкiль се так? Чи з гостей iдете - теє-то як його?..

В и б о р н ы й. Я iду iз дому. Випроводжав гостя: до мене заїжджав засiдатель наш, пан Щипавка; так. уже, знаєте, не без того, - випили по однiй, по другiй, по третiй, холодцем та ковбасою закусили, та вишнiвки з кварту укутали, та й, як то кажуть, i пiдкрiпилися.

В о з н ы й. Не розказовав же пан Щипавка якої новини?

В ы б о р н ы й. Де то не розказовав! Жаловався дуже, що всьому земству урвалася тепер нитка, та так, що не тiлько засiдателям, но самому комiсаровi уже не те, як давно було… Така, каже, халепа, що притьмом накладно служити. Бо, каже, що перше дурницею доставалося, то тепер або випросити треба, або купити.

В о з н ы й. Ох! правда, правда; даже i в повiтовом судi, i во всiх присутственних мiстах унинiе воспослiдовало; малiйшая проволочка iлi прижимочка просителю, як водилось перше, почитається за уголовноє преступленiє; а взяточок, сирiч - винуждений подарочок, весьма-очень iскусно у iстця iлi отвiтчика треба виканючити. Та що i говорить! Тепер i при рекрутських наборах вовся не той порядок ведеться. Трудно становиться жить на свiтi.

В ы б о р н ы й. Зате нам, простому народовi, добре, коли старшина, богобоязлива i справедлива, не допуска письменним п'явкам кров iз нас смоктати… Та куди ви, добродiю, налагодились?

В о з н ы й. Я намiревал - теє-то як його - посiтити нашу вдовствующую дякониху, но, побачивши тут Наталку (вздыхает), остановився побалакати з нею.

В ы б о р н ы й (лукаво). Наталку? А де ж (осматривается) вона?

В о з н ы й. Може, пiшла додому.

В ы б о р н ы й. Золото - не дiвка! Наградив бог Терпилиху дочкою. Кромi того, що красива, розумна, моторна i до всякого дiла дотепна, - яке у неї добре серце, як вона поважає матiр свою; шанує всiх старших себе; яка трудяща, яка рукодiльниця; себе i матiр свою на свiтi держить.

В о з н ы й. Нiчого сказати - теє-то як його - хороша, хороша i уже в такiм возрастi…

В ы б о р н ы й. Та й давно б час, так що ж? Сирота, та iще i бiдна. Нiхто i не квапиться.

В о з н ы й. Однако ж я чув, що Наталцi траплялись женихи, i восьма пристойнiї, наприклад, тахтауловський дячок, чоловiк знаменитий басом своїм, iзучен ярмолоя i дуже знаєть печерсько-лаврський напiв; другий волосний - теє-то як його - писар iз Восьмачок, молодець не убогий i продолжающий службу свою безпорочно скоро год; третiй - пiдканцелярист iз суда по iменi Скоробреха i многiї другiї, но Наталка…

В ы б о р н ы й. Що? Одказала? Добре зробила. Тахтауловський дяк п'є горiлки багато i уже спада з голосу; волосний писар i пiдканцелярист Скоробреха, як кажуть, жевжики обидва i голi, вашецi проше, як хлистики, а Наталцi треба не письменного, а хазяїна доброго, щоб умiв хлiб робити i щоб жiнку свою з матiр'ю годовав i зодiгав.

В о з н ы й. Для чего же неписьменного? Наука - теє-то як його - в лiс не йде; письменство не єсть преткновенiє iлi помiха ко вступленiю в законний брак. Я скажу за себе: правда, я - теє-то як його - письменний, но по благостi всевишнього єсмь чоловiк, а по милостi дворян - возний, i живу хоть не так, як люди, а хоть побiля людей; копiйка волочиться i про чорний день iмiється. Признаюсь тобi, як приятелю, буде чим i жiнку - теє-то як його - i другого кого годовати i зодiгати.

В ы б о р н ы й. Так чом же ви не одружитеся? Уже ж, здається, пора. Хiба в ченцi постригтись хочете? Чи ще, може, суджена