Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Жінки їхніх чоловіків 📚 - Українською

Читати книгу - "Жінки їхніх чоловіків"

383
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Жінки їхніх чоловіків" автора Софія Юріївна Андрухович. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 34
Перейти на сторінку:
другий; я мчу на ровері, обминаю вибоїни, мене обминають машини, а з мого наплічника стирчить п'ять білих з бузковими іскрами тюльпанів).

Я просто дивлюся на маленьку Меріччину фігурку, як завжди, бездоганно вбрану для роверової прогулянки: смугаста шапочка, куртка, каптур, рукавиці, права штанка закочена до коліна і відкриває рожеву шкарпетку — незакочена, вона чіпляється до «зірочок» і заважає їхати. Я праву штанку ніколи не закочую, і тому всі роверові штани у мене трохи подерті.

Минаємо паркову алею, перетинаємо дорогу і дивимося на озеро. Щодня ми робимо по кілька кіл навколо озера — спершу я думала, що це буде нудно, але стає дедалі цікавіше. Раніше на цьому місці були цвинтар і міське сміттєзвалище — не знаю лише, в якій послідовності (може, так: цвинтар, сміттєзвалище, цвинтар, озеро; або — сміттєзвалище, цвинтар, сміттєзвалище, озеро; чи — озеро, озеро, озеро, озеро, на дні якого — цвинтар і сміттєзвалище). В молодості моя бабця перепливала озеро впоперек два чи три рази. Тоді там ще можна було плавати. Тепер плавають хіба що безумці або моржі — у цих є спеціальне місце, де взимку вирубують прямокутник з льоду. Коли я була маленька, озеро спустили і дуже довго не набирали. Воно заросло височенними верболозами і туди можна було ходити, як до лісу.

Потепління настало так раптово, що ми з Мерічкою були вбрані в майки з короткими рукавами, а озеро все ще затягував лід, і на ньому сиділи рибалки. Лід був сірий і надутий; він з нерозумінням вдивлявся в небо: що коїться? мені тріскати, танути чи на всякий випадок не робити нічого?

Наступного дня лід став синім, а потім — фіалковим. Він опуклювався, як збільшувальна лінза, аж доки посередині не виріс настільки, що дістав до неба — і тоді розтанув. Але тепер знову стало зимно Здається, ще навіть падатиме сніг. Мерічка придумала, щоб ми уявляли собі, ніби їдемо берегом Балтійського моря. Це дуже легко: озеро сіре-сіре, а вітер такий, що підіймаються величезні хвилі, і до нас долітають бризки (ми не злизуємо їх — чи тому, що вода брудна, чи щоб не відчути, яка вона несолона на смак), на бетонні плити понаносило повно сміття — якісь галузки, пляшки, кульки (сліди корабельних катастроф); я навіть бачила розчахнуту черепашку якогось молюска. Коли вітер стає таким тяжким, що його майже неможливо подолати, Мерічка підіймається і їде стоячи. їй так легше.

На початку першого кола ми переповідаємо спи. Еротичні, страшні й неймовірні. Наприклад, мені приснилося, що Мерічка, я, Назар і ще якісь люди сидимо на страшенно непевних, хитких палях так високо в небі, що землі майже не видно. Палі з'єднані між собою якимись планками, дмухає потужній балтійський вітер, і ми от-от впадемо. Мене охоплює паніка, я плачу і кричу, міцно тримаючись за планки руками, а решта людей глузує з моєї боягузливості, з того, що я так боюся впасти і розбитися на смерть. з того, що я так чіпко хапаюся за все підряд; зрештою їм набридає мій лемент і вони починають дратуватися і кричати на мене, погрожують, що коли я не заспокоюся, вони самі розгойдають наше сідало і я полечу додолу — а я не розумію, чому вони не бояться сидіти в цьому небезпечному місці, чому вони зляться, що я так боюся розбитися, і чому вони так жорстоко, так нечуйно зі мною поводяться?…

Мерічці снилося, що до них у будинок хтось заліз. Вони стоять перед парканом і чітко знають, що в будинку є хтось чужий, бо двері привідчинені. Мерічці дуже моторошно, вона відмовляється заходити в дім, стоїть і тремтить, і дивиться на подвір'я, розмірковує, викликати міліцію чи ні, і як краще це зробити. В кінці сну вона натикається на подвір'ї на жінку, яка виходить з дверей їхнього дому (ця жінка схожа на одну Меріччину викладачку і на одну Меріччину біоенергетичку) і каже комусь: «Как мнє забрать твої вєщі» Це найстрашніше — «как мнє забрать твої вєщі», голос, яким жінка це вимовляє, і погляд, яким вона при цьому дивиться.

Мені снився маленький, завбільшки з кроля, яскраво-синій носорожик. Він кусав мене за палець і виглядав страшенно зворушливо, кругло і трохи мультиплікаційно. Але я зі страху викинула носорожика з вікна і надійно зачинила його.

А Мерічці снилося, ніби ми сидимо на розстеленій ковдрі, навколо розкидані персики, десь дзвонить телефон, я починаю його шукати, а Мерічка жартома піднімає один персик і каже в нього: «Алло!» І з персика раптом чується голос моєї мами. Цілий сон вона розмовляла персиком з моєю мамою.

Друга частина першого кола присвячена останнім новинам і подіям удома. Це такі мікроскопічні, непомітні події, що їх ніхто ніколи не запам'ятовує довше, ніж на п'ять хвилин, але ми так довго переповідаємо їх одна одній, а потім обговорюємо і вибудовуємо з них якісь логічні конструкції, що час тягнеться поволі-поволі, ми майстерно об'їжджаємо людей і собак, і коріння дерев, яке горбами попіднімало асфальт. Часом майже ціле коло говорю я, а потім — Мерічка, тоді знову вона, або я, або по черзі. Якось ми навіть посварилися під час першого кола. Ми дискутували про одного перекладача: я сварила його, а Мерічка захищала. Ми так розхвилювалися, що навіть забули про холод і балтійський вітер, і швидко мчали вперед, просто-таки блискавично, як не мчали ще ніколи, Мерічка не звертала уваги на псів, а я на бігунів.

Зазвичай усе навпаки: Мерічка бачить будь-якого пса з будь-якої віддалі. Бігунів зауважити не важко, бо вони пересуваються групками, і нічого гіршого мені ще не доводилося зустрічати. Я заспокоюю Мерічку: «Це так, якби ти боялася дерев». Пояснюю, що на ровери нападають хіба що скажені обскубані волоцюжки, яких можна впізнати відразу і вчасно злізти з ровера. Що псів, які гуляють з господарями, боятися взагалі немає чого. Що жодному з них нецікаві ні ми, ні наші ровери. Мерічці це мало допомагає. Вона любить собак, але боїться їх, коли їде на ровері.

Спортсменів я люблю набагато менше, ніж Мерічка собак. І мені чомусь так страшно проїжджати крізь їхні групки, які одна за одною вигулькують назустріч. Спортсмени, які щойно почали бігти, мусять зачепитися. Спокійніші ті, які пробігли вже коло-два: вони розчервонілі, захекані й несуть за собою легку ароматну хмару свіжого поту. «Це так, якби ти боялася дерев», — каже мені Мерічка.

Назустріч ідуть старі люди з пляшками і каністрами джерельної води. Вони неповороткі і насуплені. Якось

1 2 3 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жінки їхніх чоловіків», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жінки їхніх чоловіків"